“Ми були готові боротися з ворогами всім, чим могли”, — так говорить Ольга Миколаївна про свого чоловіка Віталія Стогнєва, який, попри вік у 58 років і опір військкомату, вирішив стати на захист України.
Віталій Стогнєв, боєць 1-го батальйону 123 бригади територіальної оборони, загинув 21 жовтня 2022 року під час бойових дій біля села Новополтавка на Херсонщині.
Ольга ділиться спогадами про свого чоловіка, підкреслюючи, яким він був чоловіком і патріотом в критичні моменти.
Від Врадіївки до Києва
“Ми зустрілися в 1989 році у Врадіївці”, — розповідає Ольга. За тридцять три роки разом вони стали не лише подружжям, а й міцною родиною. Він був тихим і добрим, але водночас сильним та рішучим.
Ця Врадіївка — місце, де у 2013 році спалахнули протести, що стали початком Революції Гідності.
Віталій служив у Севастополі, де і освідчився Ользі. У 2013 році вони святкували 25-ту річницю спільного життя та радо згадують про Крим, поки ще без російських прапорів. Від 2014 року пара перестала відвідувати півострів, обіцяючи повернутися лише після його повернення під український суверенітет.
Вона називала його “сонцем” — завжди з радістю зустрічала після подорожей.
Після переїзду до Києва син Дмитро вступив до КНЕУ. Усе йшло добре, але почалася війна.
“Я одразу вирішила: з країни не виїду”, — згадує Ольга. На третьому дні війни її брат із Криму сказав: “Тримайтеся, ми все швидко вирішимо”. Але в відповідь Ольга заявила: “Ви не зможете пройти. Ми будемо битися”.
Протистояння з військкоматом
Віталій, незважаючи на діабет і недавній COVID, вирішив піти до війська. Він не розповів дружині про свої наміри, щоб її не турбувати.
Спочатку його не взяли на службу у Первомайську, потім у Миколаєві і Києві. Але через кілька днів він повторно прийшов до військкомату і зрештою переконав їх взяти його до війська.
Віталій завжди стверджував: “З кожної родини хоча б один чоловік повинен іти на фронт”.
Фундамент армії
“Під час служби ми спілкувалися щодня”, — згадує Ольга.
Він неохоче говорив про війну, щоб не турбувати її, але розповідав про плани на майбутнє, які, на жаль, не здійснилися.
Віталій був дуже вміленьким; у війську для нього завжди знаходилася робота — лагодити, ремонтувати, створювати нове.
Він став одним з тих солдатів, які закладають основу нашої армії, копаючи окопи та будуючи бліндажі, компенсуючи нестачу інструментів у перші дні війни.
“Я вважаю, що мій чоловік може не мати гучного подвигу, — підкреслює дружина, — але він для мене справжній герой, голова родини. Я горджуся ним і відчуваю підтримку з боку близьких у селі. Мало хто з його ровесників пішов до армії. Він не ховався. Завдяки таким людям як він, Україна живе і буде жити”.
***
Пам’ять про Віталія Миколайовича Стогнєва — це не тільки гіркота втрати, але й приклад сильного чоловіка, який у зрілому віці зробив свідомий вибір стати на захист Батьківщини. Його шлях — це важка праця, любов до родини та відданість Україні.
Саме на таких людях тримається держава у найскладніші часи. Такі імена ми повинні пам’ятати, передавати їх дітям та вносити в історію нашої боротьби за свободу.
<p class="fst-italic fw-light text-end">
Антон Терехов
</p>
