Запитала подругу з Херсона про її найяскравіший спогад з довоєнних часів.
Наталя жила у Таврійському мікрорайоні, і її балкон виходив на Чорнобаївку. Щовечора о 21:00 вона виходила на балкон, щоб спостерігати, як літак піднімався в небо в напрямку Туреччини. Це був красивий вид, коли білосніжний літак набрава висоту, іноді розвертаючись і блимаючи вогнями.
Проте це було в часи, коли життя було економічно важким.
Раніше я мріяла про власний дім із садом, повним квітів, і соснами поблизу. Відкриваючи вікно, милувалася б цвітінням вишень. Це все було до війни.
Мрія майже здійснилася: сосни поруч, вишні цвітуть, але немає дому. Ми поза домом.
“Що робити після війни?” – на перший погляд, проста тема для обговорення. Втім, виявилося, що ніхто не знає точно.
Внутрішньо переміщені особи кажуть: “Ми повернемося додому”. Але чи залишився будинок? Чи є там електрика, газ, вода, тепло? Коли все це відновиться? Яка ситуація з магазинами, аптеками, лікарнями у околицях? Чи працює там громадський транспорт? Що з навчальними закладами? Чи буде робота, якщо ви не маєте досвіду в будівництві чи комунальних службах? Чи є взагалі куди повертатися?
Рідний Херсон.
Павлонія, або павловнія, розцвіла. Це вже не так важливо.
Її також називають алюмієвим деревом через легку і міцну деревину, яка не гниє.
Це дерево має чудовий аромат, схожий на ніжний парфум.
Були надії на перемир’я, хоча б для того, щоб відвідати супермаркет. Останній раз я була там під час Великоднього перемир’я. Але, на жаль, поки що це неможливо. Вночі біля Херсона стався обстріл, згодом – артилерійський вогонь по Корабельному району. Наразі ми садимо квіти в саду, дрони літають, а хлопці їх збивають, адже це не розвідники, а дрони з вибухівкою. Наші бійці вже добре навчилися їх знищувати.
2010 рік: Путін звернувся до Збройних Сил України з проханням взяти участь у параді на Червоній площі 9 травня.
2026 рік: Путін попросив Збройні Сили України не брати участі в параді на Червоній площі 9 травня.
