Зображення: Вгору
Журналістка Заріна Забріскі, що провела три тижні у безперервних поїздках між європейськими столицями і Київом, повертається до Херсона. Вона розмірковує про свій досвід в адвокації допомоги для міста та про численні виклики, з якими зіткнулася. Своїми роздумами та спостереженнями вона поділилася 8 травня 2026 року, готуючись до нової документальної кампанії, направленої на висвітлення воєнних злочинів.
На шляху додому: сирени та небезпеки в Херсоні
Повертаючись до Херсона з Одеси, Заріна Забріскі зафіксувала повітряну тривогу через дрони “Шахед”, про що повідомляли місцеві телеграм-канали. Ситуація в Херсоні залишається вкрай складною: нещодавно колега журналістки розповів про дрони, що використовують штучний інтелект, які очікують на можливість нападу. Напередодні вони скидали над містом фальшиві українські гроші з російською пропагандою. Забріскі висловила сум за рідним містом і звичним репортерським життям, а також поділилася фотографією Херсона, зробленою Олександром Андрющенком у березні 2026 року.
Три тижні напруженої адвокації: робота в Брюсселі та Києві
Протягом останнього місяця Забріскі постійно подорожувала, змінюючи готелі кожні кілька днів і майже не маючи можливості на відпочинок. Її маршрут пролягав через Брюссель і Київ, де вона спілкувалася з дипломатами, політиками та журналістами. Основною метою зустрічей стало представлення її документального фільму про Херсон і зусилля щодо отримання конкретної допомоги для міста та його навколишніх територій. Забріскі зазначає, що така діяльність є набагато важчою, ніж традиційне журналістське інформування і співчуває тим, хто займається цим постійно.
Явища байдужості і пошук підтримки
Під час своїх поїздок журналістка зафіксувала песимістичну тенденцію: багато європейців не розуміють реалії війни, зокрема такі явища, як “сафарі на людей” або атаки через дрони. Багато хто вважав, що війна в Україні вже закінчилася. Дехто уникнув розмов на цю тему, оскільки вона викликала стрес. Забріскі зустріла українських біженців, які не бажали обговорювати загибель своїх співвітчизників. Вона розмірковує над тим, чи виконують журналісти свою місію, не доносячи інформацію до широкої авдиторії.
Однак журналістка також зустріла багато чуйних людей, які виявили справжню емпатію та бажання допомагати. Вона подружилася з однодумцями, з якими тепер шукає шляхи допомоги Херсонщині при утворенні спільноти. Ця взаємодія стала для неї потужним джерелом натхнення.
Перші результати та складнощі байдужості
Завдяки спільним зусиллям було досягнуто перших результатів: Міністерство закордонних справ України випустило важливу заяву, Уповноважений Верховної Ради з прав людини вислухав пропозиції та поділився інформацією щодо вже розпочатої роботи. Журналісти та продюсери стали активніше висвітлювати цю трагедію. Заріна Забріскі висловлює вдячність кожному, хто підтримував її на цьому шляху.
Проте на цьому шляху існує і байдужість, яку Забріскі вважає надзвичайно важкою для сприйняття. Вона навела приклади: отримана відповідь від редакторів “нецікаво” на пропозицію про тисячі голодуючих людей, або “немає часу” з гуманітарних організацій на прохання допомогти літнім людям, які живуть в умовах, що не дозволяють виживати. Вона підкреслює важливість солідарності, а не суперечок.
Віра в можливості та боротьба за зміни
На завершення Заріна Забріскі стверджує, що вірить у здатність однієї людини впливати на ситуацію. Вона вважає, що якщо їй не вдалося досягти змін, то потрібно працювати більше і ефективніше. Як вона сміливо висловила, “чорт забирай, мені набридли ці криваві обставини”.
За матеріалами: Вгору
