Високопілля не виглядає як селище, яке забулося після війни. Скоріше, воно нагадує людину, що перенесла тяжку операцію і повернулася додому. Рухи стали повільнішими, іноді виникає потреба перепочити. Але життя триває.
Найкраще відвідати Високопілля не навесні.
Весна часто вводить в оману. Вона може маскувати навіть найпошкодженіші місця. Липень є більш чесним: сонце не приховує правду. Херсонський степовий пил стає очевидним, як і зношена штукатурка.
У центрі панує спека. Асфальт, здавалося, плавиться. Під деревами можна знайти приємну прохолоду, де люди намагаються перечекати полуденну спеку. Перше, що привертає увагу — доглянуті клумби.
Клумби вирізняються своїм порядком: каміння розкладене акуратно, лаванда вже відцвітає, а молоді туї лише починають рости. Все це знаходиться під будівлею “Укртелекому”, фасад якої розбитий уламками. Частину з пошкоджених стін прикрасили цитатою депутата Сергія Козиря. Розглядаючи цю дещо парадоксальну ситуацію, я з вдячністю згадую, що на не надрукували фото депутата, адже туги у Високопіллі й так має вистачити.
Офіс партії “Слуга народу” закритий, і що я міг би запитати його працівників? Хіба що про впровадження результатів опитування “П’ять питань до Президента”.
На другому поверсі вікон немає. Справді, хотілося б запитати, чий геній вирішив вмістити цитату депутата Козиря в цю ситуацію? Можливо, можна було б спитати щось і в партії Сергія, що має романтичну назву ВПО. Але офіс розташований між автомийкою та магазином “Аврора” виявляється зачиненим.
На центральній площі спека стає ще більш гнітючою, а пил осідає на обличчях набагато швидше. Кілька жінок прибирають узбіччя, продовжуючи чистити шви між старими плитами. Однією потрібна допомога, інша тягне мішок, третя поправляє рукавички. Вони працюють мовчки, немов завжди так це робили. Можливо, так і є, адже в середині вересня 2022 року, коли ще лежали руїни Високопілля, їх тут не було. Тоді тут знаходився розбитий трактор і понівечений автомобіль. У той час ми проїжджали площу дуже швидко, адже в небо здіймалися ворожі безпілотники, а артилерія нерідко змушувала землю трястися під ногами.
Через площу повільно проїжджає жінка на старому велосипеді з написом “Я люблю Високопілля”. Це фото майже нагадує листівку. За останні три роки я зробив десятки таких знімків і роблю ще один. Нехай буде.
Під деревами розташований старий синій ларёк. Такі були біля зупинок у великих містах і поряд зі школами. Тут ще можна було купити сигарети, жуйку та алкоголь.
Фарба з ларька відчутно зношена, а метал поржавів. Поруч працює новий кіоск, а біля нього лежить собака, яка нібито відчуває себе тут головним. Чоловіки поруч ведуть повсякденну розмову.
Навпроти на ґанку сидить чоловік, який не звертає уваги на перехожих або фотоапарат. Він просто курить у вузькій смузі тіні. За його спиною — зношена стіна, а попереду — сонце. Звичайний літній день.
У новій кав’ярні, що відкрилася після звільнення, немає лимонаду чи квасу.
“Вибачте, ми не сервируємо лимонаду”, — говорить з невеличким роздратуванням бариста.
За її словами, у закладі можна замовити тільки безалкогольні коктейлі. Я заглядаю на установку для пива, проте відзначаю, що воно ще не охолоджене.
Круасан, ймовірно з дріжджового тіста, виглядає не зовсім по-французьки. Що не дивно, адже Високопілля — це німецька колонія, і круасани тут нагадують традиційні брецлі, якими ласували місцеві жителі. Круасан-брецель залишимо неприготованим.
Лимонад насправді виявляється сумішшю трьох сиропів, які справляють враження “хімозності”. Лід швидко тане в склянці, перетворюючи цю дуже солодку суміш у коктейль нашого дитинства — Yupi. Суміш з порошкового напою, який був популярним у 90-х, також продавали у тих самих ларьках, що й іржавий кіоск неподалік кав’ярні.
Розмірковуючи про смакові якості, проминаємо далі, намагаючись з’ясувати, що сподобалося більше: Yupi, Zuko чи Invitе? Здається, Zuko.
Будівлю адміністрації, яка постраждала від обстрілів, майже завершили реконструкцію під лікарню. Вона позбулася двох поверхів, зате отримала нові вікна і зовсім скоро тут буде новий фасад. Поруч розквітають троянди.
Трактор повільно проїжджає центральним перехрестям. Двоє молодиків йдуть затіненим тротуаром. Жінка спирає велосипед біля магазину. У салоні краси тріснула вивіска, але біля дверей хтось посадив білу троянду.
Справжня оаза. Хоч і без лимонаду.
