На початку лютого сім’я з п’яти осіб – батьки й троє дітей – загинула і постраждала під авіаударом по Олексієво-Дружківці на Донеччині. Батько й дорослий син загинули, мати, 16-річна донька і 11-річний син отримали поранення. Родину евакуювали ще в листопаді – але в грудні вони повернулись додому: не було грошей, роботи, ресурсу почати життя в іншому місті. 16 липня Кабмін затвердив механізм примусової евакуації дітей без згоди батьків – у відповідь саме на такі історії. Але коли розбираєш, хто ухвалює рішення, хто виконує, і головне – що держава реально пропонує сім’ї натомість, – складається чіткий малюнок: повноважень багато, відповідальності після вивезення дитини – майже жодної.
Хто ухвалює рішення – і чи потрібен суд
Суд у процесі вилучення дитини на момент евакуації участі не бере. Рішення про запровадження обов’язкової евакуації в примусовий спосіб для конкретного населеного пункту ухвалює обласна військова адміністрація – за письмовою пропозицією військового командування та за погодженням із Координаційним штабом, утвореним Кабміном. На це відводиться два дні. Це адміністративне рішення, не судове.
Виконують – органи опіки та піклування спільно з Національною поліцією. Але юристи Національної асоціації адвокатів України ще на стадії обговорення законопроєкту попереджали: більшість працівників органів опіки з небезпечних територій самі вже виїхали, або там лишається один працівник на громаду. На практиці провести евакуацію фізично часто нема кому, крім поліції – “орган опіки” в цій формулі часто існує лише на папері.
Як саме відбувається вилучення
За замовчуванням дитину вивозять у супроводі дорослого – батьків, родича, законного представника, або, за їхньою згодою, з довіреною особою. Без супроводу – лише якщо відмову зафіксовано поліцейським на відеозапис. Саме по собі відібрання дитини в такому випадку не означає позбавлення батьківських прав – для цього передбачений окремий, відкладений механізм. Відмовитись від евакуації в місцевості, де вже ведуться бойові дії, закон узагалі не дозволяє.
Як це виглядає на практиці: два кейси
На Харківщині, у Вільхуватській громаді, у березні провели примусову евакуацію 6-річної дитини з інвалідністю – складна ситуація зі здоров’ям, дитина не розмовляє. Мати не поїхала з нею до обласної дитячої лікарні. За словами голови громади, дитину супроводжували від самого будинку працівники громади. Далі опікою в лікарні зайнявся медичний персонал – а хто відповідає за дитину далі, коли лікарняний епізод завершиться, публічно ніхто не уточнював.
Другий кейс – родина з Олексієво-Дружківки, з якої почалась ця стаття. Евакуювали в листопаді, повернулись у грудні через брак грошей і житла. У лютому – авіаудар, двоє загиблих, троє поранених серед членів родини. Це не історія про “приїхали й забрали”. Це історія про те, що добровільної евакуації виявилось замало, бо ніхто не подбав, щоб повернення назад було фінансово неможливим, а не просто небажаним.
Чому батьки відмовляються
Поліцейські зі спецпідрозділу “Білі янголи” витрачають на умовляння батьків по кілька годин, іноді днів. Причини повторюються: немає грошей і роботи в іншому місці, немає де жити, страшно кинути літніх родичів чи господарство. Частина людей ховає дітей від поліції по підвалах і горищах.
Скільки коштує виїхати – і що насправді пропонує держава
Візьмемо конкретну родину: мати-одиначка, дитина 15 років, дитина 1-2 роки. Виїхали з Херсона до Миколаєва – не тилового, а так само прифронтового міста, де ризик менший, але не відсутній.
Що потрібно на старті. Оренда 1-кімнатної в Миколаєві – в середньому 6000-11 000 грн на місяць. Плюс застава в розмірі місячної оплати і комісія рієлтору наперед. Щоб просто заселитися – одразу потрібно 15 000-20 000 грн, яких евакуація сама по собі не дає.
Що потрібно щомісяця понад оренду. Підгузки для дитини 1–2 років (розмір 4) — близько 120–150 штук на місяць. Це приблизно 1 200–2 000 грн залежно від бренду та акцій. Дитячий одяг, який дитина цього віку переростає буквально щомісяця. Їжа на трьох. Комунальні. Ліки, коли дитина хворіє – а маленькі діти хворіють часто, особливо в перші місяці в новому дитсадку чи школі, де новий колектив і нові віруси.
Що дає держава. Допомога на проживання ВПО – 2000 грн дорослому, 3000 грн на кожну дитину (для 15-річної – тільки якщо вона вже переведена в миколаївську школу). Разом до 8000 грн. Є ще допомога одиноким матерям – але вона розраховується як різниця між прожитковим мінімумом і доходом сім’ї, тож якщо в матері є хоч якийсь легальний заробіток, реальна виплата може становити не максимальні 2500-3200 грн на дитину, а всього кілька сотень гривень – за офіційним калькулятором Мінсоцполітики, приклад із реальним, невеликим доходом сім’ї дає лише близько 860 грн на дитину.
Разом: держава дає в найкращому разі 8000-9000 грн на місяць. Потрібно – 15 000-25 000 грн лише на базове виживання, без урахування одноразових витрат на заселення. Різниця – половина необхідної суми, яку мати має добути сама: роботою (з дитиною 1-2 років на руках без садка – завдання майже нездійсненне), родичами, волонтерами, яких може і не бути поруч.
Якщо в родини є кіт чи собака – шукати житло стає ще важче. Кількість оголошень про оренду, що дозволяють проживання з твариною, впала найсильніше в країні саме в Херсонській області – на 64% за рік. Понад третину орендарів по всій Україні стикаються з відмовами через дітей, тварин чи статус ВПО; 28% власників відмовляють ВПО, навіть офіційно заявляючи готовність із ними працювати.
А найбільша державна програма забезпечення житлом ВПО – житловий ваучер “єВідновлення” на 2 млн грн – на першому, і поки єдиному активному етапі доступна виключно учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни. Звичайна мати з двома дітьми, яка виїхала з-під обстрілів без цих статусів, під критерії програми не підпадає взагалі. Соціальний супровід держава гарантує лише в момент прийому в транзитному центрі. Чи продовжує хтось системно опікуватись родиною через місяць після переїзду в інше місто – жодна державна програма цього наразі не відстежує. Лише зараз, у 2026-му, Мінсоцполітики анонсувало єдину інформаційну систему координації евакуації – тобто визнало, що досі такої системи не було.
Чого не врахували – за версією дев’яти правозахисних організацій
27 лютого, за день до підписання закону, дев’ять організацій (ZMINA, “Схід SOS”, “Право на захист”, Кримська правозахисна група та інші) написали відкрите звернення до президента з проханням не підписувати документ. Їхні аргументи:
Закон створює умови для необґрунтованого розлучення сімей
Він унормовує свавільне тлумачення “ухилення” від евакуації як підстави для позбавлення батьківських прав
Реалізація призведе до інституціоналізації дітей – це прямо суперечить державній політиці деінституціалізації і євроінтеграційним зобов’язанням України
Закон залучає до евакуації Військову службу правопорядку ЗСУ, не визначаючи ні критеріїв її залучення, ні повноважень щодо цивільних, ні запобіжників від застосування примусу
Поліція отримує право застосовувати “заходи примусу” – але закон не визначає, що таке “примус”, і не передбачає механізму судового контролю чи оскарження
Очільниця ZMINA Альона Луньова: “Чи можуть працівники Нацполіції застосовувати засоби примусу, передбачені законом – кийки, кайданки, сльозогінний газ? Куди дінуться евакуйовані діти? Спойлер – в інституції”.
Наслідки для дитини і для батьків
Для дитини головний ризик – опинитись не в родини, а в закладі, якщо родичів чи близьких людей знайти не вдається. Постанова від 16 липня частково закрила давню прогалину з поверненням дітей у сім’ї, але сама ймовірність інституціоналізації залишається вбудованою в систему.
Для батьків – позбавлення прав не миттєве, а відкладене на шість місяців: потрібно підтвердити проживання на безпечній території і звернутися щодо повернення дитини. Для родини на кшталт тієї з Олексієво-Дружківки ці шість місяців можуть виявитись нездоланним терміном саме через ті самі матеріальні причини, які й змусили повернутися – тобто держава дає час на виправлення ситуації, яку сама ж і не допомогла виправити фінансово.
Херсонщина – де це вже відбувається щотижня
На Херсонщині обов’язкова евакуація діяла й розширювалась усе літо. У червні розширили перелік громад для обов’язкової евакуації, а голова ОВА Прокудін наказав вивезти дітей з Молодіжного і Наддніпрянського за 30 діб. За даними МВС, з прифронтових зон загалом евакуювали понад 35 тисяч людей, серед них 9,6 тисяч дітей. У Херсоні евакуйованих приймають у транзитних центрах – лише за тиждень 973 особи отримали там допомогу. У деяких селах Бериславського району, за нашими даними, не лишилось жодного жителя.
Показово, що в цій конструкції є все для розширення повноважень – хто вирішує, хто виконує, куди везуть – і майже нічого для відповідальності за те, що відбувається далі. Немає визначення меж “примусу”. Немає судового контролю в момент вилучення. Немає механізму оскарження для батьків. Найбільша житлова програма прямо виключає звичайні сім’ї з дітьми з права на неї. Соціальний супровід закінчується там же, де закінчується транзитний центр. Держава залишила собі право забирати дітей із сімей, які фізично не можуть інакше – і не взяла на себе обов’язку зробити так, щоб ці сім’ї могли інакше.
Постанова Кабміну від 16 липня 2026 року. Порядок дій для родин у зоні обов’язкової евакуації можна уточнити в органах опіки та піклування за місцем проживання.
