Ранок весни. Маленька Ліна, тоді ще чотирирічна, бачить за вікном щедрий дощ. Він укриває спекотну Херсонщину. Тато посміхається, запитуючи: “Ліно, йдемо в садочок?”
“Так!”, – відповідає дівчинка, захоплено плескаючи в долоні.
Саджаючи доньку на велосипед, батько везе її під дощем. Ліна тримає парасолю, але відчуває легкість поряд із батьком. Його надійні плечі здаються захистом, і вона впевнена, що так буде завжди.
Сьогодні Ангеліні Колесніченко, яка зберігає цей спогад у серці, 17 років. Дівчинка з Посад-Покровського, якому завдали великої шкоди. Вона разом із мамою та маленьким братом пережила обстріли, життя в підвалі та важку евакуацію. Пройшовши тисячі кілометрів, вони повернулися додому після звільнення Херсонщини, аби знову побачити батька й чоловіка. Але сімейне щастя було коротким.
23 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра в селі Кринки, загинув Ігор Костянтинович Колесніченко, лишившись у пам’яті 40-річним військовим.
Його вдова Олена досі переживає важку втрату.
“Він кликав мене Доця, Принцеска, Ліна… Я могла довірити йому все й знала, що тато завжди зрозуміє та допоможе. Всі говорять, що я – татова донька і дуже на нього схожа”, – з хвилюванням говорить Ангеліна.
Дівчина добре пам’ятає перші дні повномасштабної війни.
“23 лютого я їхала на навчання до Херсонського обласного ліцею. Наступного дня, 24 лютого, ми поверталися додому, чуючи вибухи в Чорнобаївці, але ще не могли повірити. У перші дні здавалося, що війна швидко закінчиться. Проте наше село опинилося на лінії вогню. Ми ховалися в підвалі сусіда, а потім потрапили під евакуацію”, – розповідає Ангеліна.
Тоді батько зробив усе можливе, аби евакуювати родину з-під обстрілів, а сам лишився в селі. Пізніше він телефонував із Вінниці, коротко повідомляючи рідним, що воює.
Ангеліна згадує, як важко було подорожувати з немовлям. Вони побували в Румунії, Іспанії, а потім у Німеччині, де прожили 8 місяців. Там дівчина пішла до школи і почала вивчати мову.
“У березні 2023 ми повернулися в Україну. Батько служив у Національній гвардії на Херсонщині, і батьки вирішили, що час повертатися. Я думаю, вони просто не могли бути окремо. Ми мешкали в Чорноморську, поки тато навідувався в Посад-Покровське. Він відбудував для нас будинок, навіть купив машину для швидкої евакуації”, – каже Ангеліна.
Дівчина зазначає, що батько, вправний будівельник, збудував багато будинків для мешканців Посад-Покровського. Спочатку він планував їхати за кордон на заробітки, але війна змусила його мобілізуватися і захищати батьківщину.
“Коли тато служив на Херсонщині, часто приїжджав додому. Потім навчався у Великій Британії, а з серпня 2023 почав виконувати бойові завдання на лівому березі. Його позивний був “Інженер”, бо він умів все полагодити”, – пригадує Ангеліна.
Остання зустріч із батьком була тривожною. Він розповів про хворі коліна і планував операцію взимку. Перед від’їздом він відвідав усіх родичів, що не здалося дивним через війну. Останні обійми були довгими і міцними.
“Він пішов виконувати завдання на прохання побратима. У Кринках його позиції були обстріляні, і вони не вижили”, – розповідає Ангеліна.
Цьогоріч Ангеліна закінчила ліцей і успішно склала НМТ. Вона планує навчатися у Чернівецькому університеті імені Федьковича, обравши факультет міжнародних відносин та регіональних студій.
Ще в 5 класі Ангеліна почала писати вірші. Тепер вона бере участь у заходах у рідному селі, читає сучасну українську поезію та викладає патріотичні вірші у соцмережах.
“Я пишу і про тата, але це особисте”, – підкреслює Ліна.
Біль втрати залишається. Кожна річ у домі Ангеліни нагадує про батька. Вона завжди носить ланцюжок із підвіскою-янголятком, подарований батьком. Часто гортає зошит із конспектами, привезений батьком з Британії.
“Я зроблю татуювання його почерком. Там буде написано “Доця”, і я знатиму, що тато завжди поряд”, – з хвилюванням говорить дівчина.
Наші герої не вмирають! Вони живуть у наших серцях!
