«Хочете, покажу вам снаряд? Ми його самі знайшли», – каже Євген, вказуючи рукою на інший бік поля.
Подібних трофеїв було багато, ще більше залишилося на сусідніх територіях.
Розміноване поле і небезпечні зони розташовані всього за кілька сантиметрів. Тут росте кавунчик, а на протилежному боці вже попереджувальний знак «Міни».
До повномасштабного вторгнення Катерина та Євген з родиною вирощували пшеницю, полуницю та кавуни в селі Білогірка, Херсонської області.
Після звільнення села ЗСУ, родина повернулася і вирішила відновити господарство. Першими почали висаджувати кавуни та дині, насіння яких встигли вивезти з окупованої Білогірки.
За допомогою мотоблоків і повного самовіддання, вдалося розмінувати кілька полів. Попри відсутність трактора, який згорів під час боїв, всю роботу виконували вручну і, на щастя, без інцидентів.
«Багато хто знав про наші білогірські кавуни і до війни. Зараз люди приїжджають за ними з Миколаївської області та Кривого Рогу. Але основний збут йде через базар у Великій Олександрівці. Декілька разів відправляли замовлення поштою. У нас дуже родючі землі. Але цього року через спеку та засуху врожай був значно менший. Кавуни та дині дозрівали без поливу, виключно завдяки сонцю та родючій землі. Попри все, вони залишаються солодкими», – ділиться Катерина.
На баштані вирощують кілька сортів кавунів і динь. Цього року висаджували новий сорт кавуна «Балатон», а також дині «Ефіопка» та «Ананаска».
«Кращий спосіб їсти кавуни – прямо на баштані. Ламаєш його і насолоджуєшся», – розповідає Євген, розбиваючи кавун навпіл. Для захисту полів від ворон та галок поставили опудала.
«Нам потрібен новий трактор, бо наш згорів з усім інвентарем. Мотоблоком обробляти все дуже складно. Найняти інший трактор також проблема – ніхто не хоче ризикувати на нерозмінованих полях. У нас багато планів, наприклад, встановити систему поливу. Люди знають про нашу продукцію, але без поливу не вдасться задовольнити попит», – каже Катерина.
Вона також зазначає, що їй допомагає триматися у цей важкий час.
«Силу додає родина і робота на власній землі. Не матеріальні блага, а підтримка близьких. Хочеться, щоб настав мир і всі могли повернутися додому», – підсумовує Катерина.
Фото Олени Пімєнової
