Вийшовши з автобуса, він глибоко вдихнув серпневе повітря. Хтось обійняв його, накинувши на плечі жовто-блакитний прапор, але він відчував лише рідний запах і теплу землю під ногами.
Мамині сльози тремтінням розривали його серце. В дорозі, в автобусі, супровідник запитав, чи не хоче хтось зателефонувати близьким.
Василь негайно відповів. Набрав номер, який запам’ятав назавжди, але навіть не зміг сказати кілька слів. Мати просто ридала у слухавку.
24 серпня 2024 року Україна повернула з російського полону 115 захисників “Азовсталі” та Херсонщини. Серед них був Василь Швець з Широкої Балки, Станіславської громади.
Понад два роки боєць 12-ї бригади Національної Гвардії України перебував у російському полоні.
Для “Білозерки.Інфо” він розповів свою історію. Незважаючи на фізичні та моральні тортури, його дух не зламався, а віра в Україну залишилася непохитною.
День звільнення Василь називає подвійним святом. 24 серпня народилася його держава, і він, наче, вдруге народився сам.
Він тепер знає, що його сім’я пережила за ці роки. Василь – наймолодший у багатодітній родині з трьома братами і двома сестрами. Батько помер ще у 2014 році.
Повномасштабна війна розлучила родину. У селі, яке досі під обстрілом, залишилася лише мама Галина Василівна, яка пережила окупацію і обстріли, проте найбільше хвилювалася за сина.
“Азовсталь”
За два місяці до вторгнення Василь прибув до частини 3057 Маріуполя для проходження строкової служби.
24 лютого 2022 року військових підняли по тривозі.
“Я зайняв позицію, один із солдатів сказав, що почалася війна. Спершу не повірив, але потім побачив, як вантажать автомобілі та палять документи. Тоді зрозумів, що це правда. Незабаром дізнався, що рф вторглася в мою Херсонщину!” – пригадує Василь.
Василь розповідає, що командир зібрав строковиків і запропонував вивести їх у безпечне місце, але усі залишилися.
“Через день були біля “Азовсталі”. Ворог накривав нас мінометами, дронами, ракетами. Я отримав контузію, поранило ногу, але не було відчаю. Чули гуркіт боїв і знали, що наші прориваються,” – згадує Василь.
Важкий полон
15 травня захисники “Азовсталі” отримали наказ здаватися.
“Я не хотів іти, але знав: мене чекають вдома. Написав мамі листа про те, що живий. Нам вдалося сфотографувати його і передати офіцеру. Та не знав, чи дійшло повідомлення,” – розповідає воїн.
Василь згадує, як під час терористичного акту у катівні в Оленівці, окупанти підірвали сусідній барак. Мучення продовжилися у Волгоградській області, місто Комишин, СІЗО №2. Хоча про фізичні знущання він говорить неохоче.
“Цілими днями прослуховували російську пропаганду та змушували співати гімн. Щоб не чути російської мови, почав вчити англійську. Життя в неволі було нестерпним,” – пригадує Василь.
Родина безупинно шукала Василя, стукаючи у всі двері.
“Ми останній раз мали звістку у квітні 2022 року. Потім отримали інформацію, що він у Оленівці. Після новин про теракт ми не знали, чи живий Василь. Ходили по різних інстанціях, а мама постійно брала участь в акціях протесту. У 2023 році дізналися, що Василь в Росії у СІЗО № 2, Волгоградська область,” – розповідає сестра Людмила.
Сім’я зберегла віру і підтримку, тримаючись разом. Вони вірили, що Василь витримає полон і повернеться живим.
Про віру в Україну
Вперше він почув про обмін 20 серпня 2024 року, але не повірив. Росіяни часто знущалися так. Та через два дні їх зібрали, дали переодягтися і відправили додому.
“Уже дорогою я зрозумів, що їду в Україну. Лише коли ступив на рідну землю і почув “Слава Україні!”, зрозумів, що я вдома,” – згадує воїн.
Після повернення до Чернігова їм видали одяг і телефони. Василь одразу зателефонував рідним, що їде до Київського шпиталю.
“Ми їхали до Києва, щоб обійняти брата. Василь змінився, схуд, але залишився мужнім. Його віра у незалежну Україну непохитна,” – говорить сестра Людмила.
Василь згадав, як зав’язував жовто-блакитний браслет на руках племінників. Це був єдиний подарунок, який він міг тоді подарувати, але діти були дуже раді.
Завершення
“Їхні душі під нашим владою. Їх змінить лише Україна. Головне, щоб ми залишилися патріотами і перемогу здобули,” – зазначив Василь.
Нині Василь проходить реабілітацію, відновлюючи здоров’я. Планує повернутися на службу і продовжувати свою боротьбу.
Зневіра і страх поширилися серед українців, але його віра у майбутнє України залишається непохитною.
