У найближчий час Тетяна Геннадіївна знову займеться випічкою хліба. Вона буде згадувати сина, коли буде просіювати борошно та виймати з духовки гарячі буханці. Саме Дмитро подарував їй хлібопічку на свято, замовивши її через інтернет. У день народження Тетяна отримала цей сюрприз від сина, який на той момент перебував на фронті, біля Мар’їнки.
Кожен куточок оселі нагадує про Дмитра, його працьовитість і доброту. “Мамо, я допоможу”, – говорив він, коли приїжджав додому. Він завжди намагався бути корисним, навіть під час коротких зустрічей. На жаль, родині дуже мало випало щасливих моментів з сином під час війни…
Дмитро Карпеченко загинув 9 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Його життя обірвалося на 37-му році.
8 місяців батьки не знали, що їх син на війні
“Він виростав простим сільським хлопцем. Завжди веселим і активно залученим до роботи, адже на селі її вистачає. Після школи він вступив до професійного ліцею, потім служив в армії. Всі в селі проводжали його, святкували прощання. Після повернення Дмитро працював будівельником у Херсоні та Миколаєві, мав хист до перекриття й плитки.”
“Він познайомив нас зі своєю дівчиною, родина знову зібралася разом на весілля. У них народився син Іллюша, якому вже 14. Але сімейне життя не склалося, і Дмитро переїхав до Одеси на заробітки. В квітні 2022 року його мобілізували”, – розповідає Тетяна Геннадіївна.
Жінка каже, що батьки не підозрювали, що їх син став воїном та опинився на фронті. Під час окупації Федорівки (до листопада 2022 року) він одному разу написав матері: “Не хвилюйся, у мене все добре, на роботі, не можу зателефонувати”. Лише після звільнення Херсонщини вони дізналися від дочки Ірини, що син служить в 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Дмитро не телефонував батькам, щоб не наражати їх на небезпеку, адже побоювався, що розмови можуть прослуховувати.
Взимку 2022 року він отримав своє перше поранення і лікувався в шпиталі в Дніпрі. Щойно одужав, знову попросився на фронт: “Одягну бронежилет, все буде добре”.
У березні 2023 року Дмитро знову потрапив до шпиталю з контузією та серйозним пораненням руки, в результаті якого йому зробили складну операцію.
“Я просила його: синочок, відпочинь, вже досить. Але він відповідав, що не може залишитися вдома, коли його побратими воюють!” – стурбована мати загиблого.
Дмитро міг здатися в полон, але загинув на полі бою як Герой
У серпні 2023 року Дмитро повернувся до бойових дій.
“Наш дім були підтоплений після підриву Каховської ГЕС. Кожного разу перед виїздом на завдання Дмитро телефонував, намагався заспокоїти нас. Після кожного виходу він давав знати, що все добре, поки одного разу не зателефонував, що йде знову”, – згадує мати.
Жахлива звістка надійшла від жінки з Одеси, де Дмитро проживав. Чотири дні його тіло не могли забрати з поля бою, а потім його привезли до моргу.
“Ми хотіли перевезти сина в Федорівку, але нова дружина наполягла на похованні в Одесі. Я не могла сперечатися, адже перенесла два інсульти”, – з жалем говорить жінка.
Побратими розповіли Тетяні Геннадіївні, як загинув її син. Вони стали свідками цього з FPV-дрону, знявши події на відео.
Під час виконання завдання їх було троє. Росіяни скинули гранату з токсичною речовиною. Двоє бійців загинули на місці, Дмитро ж, попри поранення, піднявся і встиг знищити двадцять ворогів, перш ніж впав сам. Він мав можливість потрапити в полон, але загинув на полі бою як справжній Герой.
“У мене немає дороги до сина!”
Минув рік, як немає Дмитра. Тетяна Геннадіївна каже, що кожен у родині переживає втрату по-своєму. Її онук Ілля чотири дні не виходив із кімнати, лише після візиту на могилу батька почав відходити. Батько не може говорити про трагедію, а Тетяна Геннадіївна зараз шукає можливість перевезти тіло сина в Федорівку для поховання на сільському кладовищі.
“У мене немає змоги відвідати його могилу, адже до Одеси далеко. Коли він буде тут, на батьківщині, нам стане легше. Я кожну хвилину думаю про нього. Я навіть називаю онука Дмитром, згадую його слова, коли він ображався на мене”, – говорить Тетяна Геннадіївна.
Найцінніше, що залишилося у матері, – хлібопічка, подарована сином, та його бойова форма. На жаль, дитячі фото Дмитра загинули під час підтоплення.
Відновлюючи дім, жінка постійно згадує, як Дмитро допомагав їй і як з ніжністю дарував квіти.
“Він скрізь, мій Дмитрик! Все добре, завдяки йому!” – з слізьми на очах каже Тетяна.
Герої живі в пам’яті та серцях рідних! Вони охороняють спокій у небесному війську України!
