Сьогодні Україна святкує День вчителя — особливе свято, яке в багатьох викликає асоціації з осінніми квітами, посмішками та словами вдячності освітянам. Водночас війна суттєво змінила традиції. Тепер замість звичних букетів вчителям — донати на підтримку Збройних Сил України, а святкові концерти в навчальних закладах замінюють онлайн-зустрічі та вітання в соціальних мережах.
Особливо складно доводиться вчителям, які працюють в населених пунктах, розташованих поблизу зони бойових дій, зокрема на Херсонщині. Незважаючи на загрози та небезпеку, деякі з них, навіть під час окупації, залишалися відданими своїм професійним обов’язкам. Наразі вони продовжують навчати дітей, переживаючи обстріли і більшу частину уроків ведучи онлайн.
У центрі нашого сюжету — освітяни Дар’ївської громади, які незважаючи на виклики не відмовилися від своєї справи. Це їхня щира розповідь про учнів, відданість своїй школі та віру в майбутнє освіти в Україні.
Валентина Андріївна Білецька, вчителька української мови та літератури, працює в Лиманецькому ліцеї з 1994 року, після завершення навчання в Херсонському педагогічному інституті. Повернувшись до рідного села разом із чоловіком, який також став вчителем, вона невпинно 29 років викладає в одній і тій же школі.
З часом її здібності помітили, і Валентина Андріївна отримала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, яку обіймала протягом 18 років. Потім директором став її чоловік, і вона повернулася до викладання. За роки в школі вони разом виховали двох доньок — Олександру та Дарину, а також мають онука Сергійка.
“Микола Йосипович Сікора, колишній директор, запровадив практику, згідно з якою вчителі працюють з обдарованими учнями не лише під час занять, а й у позаурочний час. Це стало важливою складовою нашої роботи,” — зазначає Валентина Андріївна.
“Я завжди помічала потенціал дітей і прагнення досягати результату. Тому разом із учнями ми активно готувалися до олімпіад та конкурсів.”
Однією з перших перемог стала участь учениці Діани Михайліченко у конкурсі-захисті учнівських науково-дослідницьких робіт МАН, де вона здобула перше місце на районному рівні та друге — на обласному.
“Наступною перемогло моя донька Дарина! Вона показала мені свій вірш, і я була вражена її талантом. Вже у 9 класі ми отримали перше місце на районному рівні та друге на обласному конкурсі. Однак відбірковий тур на всеукраїнський етап мав відбутися 26 лютого 2022 року, але спалахнула війна…” — ділитьсяValentina Білецька.
Повномасштабне вторгнення стало важким випробуванням для мільйонів українців. Згадки про панічні моменти, коли брат Валентини повідомив про війну, навівають жах. Чоловік поспішив до Херсона, щоб забрати дітей, лише щоб встигнути вивезти їх до початку бойових дій у їхньому селі.
“6 травня 2022 року ми отримали наказ закінчити навчальний рік і відповідно до цього наш директор попросив учителів написати заяви на звільнення, що дозволило уникнути небезпеки для колег.”
Валентина Андріївна відзначає, що ніхто з педагогів ліцею не погодився на співпрацю з окупантами, незважаючи на ризик залишатися в окупованій території. Педагоги приховували всі документи, патріотичну символіку та спогади про учасників АТО, що дозволило зберегти велику частину спадщини освітнього закладу.
“Окупанти приходили до нас не раз. Одна з перевірок була дуже жахливою. Влітку 2022 року у нас у домі стало справжнім жахом, коли військові вдерлися і під дулом автомата змусили мене залишатися вдома. Часом з густих страхів та безвиході виникала надія, коли мій чоловік повертається живим.”
Зі зрозумілими переживаннями і сльозами на очах, подружжя разом вирішили, що їм потрібно залишити село. Як тільки обстріли зменшилися, вони почали збирати речі на невизначений термін.
Яскраві моменти повернулися до Лиманки, коли 9 січня 2023 року ліцей знову відкрив свої двері, і 99% учнів повернулися до навчання. Очікування закінчення війни та повернення до звичного життя стало справжнім святом для родини Білецьких.
“Моя донька Дарина, навчаючись онлайн, здобула перше місце в конкурсі Яцика під час окупації, і нині вона стала першою у області, другою в Україні. Це дійсно є великим досягненням.”
Відзначаючи успіхи своїх учениць, Валентина Андріївна продовжує активно навчати дітей, покладаючи надії на їхнє майбутнє. Наразі обидві доньки Білецьких мешкають у Миколаєві, де старша Олександра доглядає за малечею у той час, як Дарина продовжує навчання в університеті.
Подружжя залишається у Лиманці, продовжуючи працювати в школі, для них — другому домі.
“Нам важко, але ми продовжуємо працювати. Тривоги та обстріли залишають слід, але ми вдячні кожному учневі за те, що, попри все, ми разом. Я вірю, що наші діти матимуть світле майбутнє.”
Валентина підкреслює важливість даної ситуації — бути опорою для своїх учнів, незважаючи на виклики. Вона вірить у перемогу освіти та українського народу, заохочуючи всіх боротися за краще майбутнє.
