“192-й Батальйон “Херсон” 124-ї Бригади, побратими! Знайте, прапор, який ви мені подарували, з гордістю майорів у різних містах України, а тепер він у столиці Іспанії – Мадриді!” – повідомляє на своїй сторінці в Instagram Андрій Якубенко.
Нещодавно спортсмен повернувся з міжнародних змагань серед ветеранів, де в складі збірної України здобув золоту та бронзову медалі.
Андрій Якубенко, 42 роки, ветеран війни, родом з села Приозерне, що на Херсонщині. Дізнавшись про його спортивні досягнення, редакція Білозерка.info вирішила поспілкуватися з ним.
Бесіда стосувалася не лише спорту, а й війни, духу, а також особистих перемог.
“Я хапався за життя!”
Андрій народився в Великій Олександрівці, але своє дитинство провів у Приозерному. Тут, біля Білого озера, він відчув любов до історії та подорожей, що в майбутньому призвело до навчання на історичному факультеті Херсонського державного університету. Після завершення навчання він працював в Херсонській обласній інспекції з охорони пам’яток.
Але життя змусило його змінити професію, адже одружився, а дружина Юлія подарувала йому сина. Андрій вирушив піднімати фінансове становище в Польщі, а повернувшись, знайшов шматок роботи в логістичній компанії. Тут його і застала війна.
“Того ранку я поїхав на роботу о п’ятій. На дорозі вже бачив спалахи вибухів, ворог атакував наші військові бази. Ми з колегами швидко закінчили справи й повернулися додому. Коли вирішив піти добровольцем, дружина сприйняла це цілком нормально, адже справжні чоловіки повинні так робити. Вона допомогла зібрати речі та документи”, – згадує Андрій Якубенко.
Будучи істориком, Андрій усвідомлював, що війна неминуча, але не хотів лякати рідних.
“Я був готовий служити, хоча ніколи раніше не служив. За кілька місяців до вторгнення навіть мав намір вступити до тероборони, але війна почалася швидше, ніж я сподівався”, – каже Андрій.
Багато таких, як Андрій, зібралися біля військкомату. За кілька днів їх закріпили до 9-го батальйону 59-ї бригади.
“Нас було менше, бо російські війська мали більше техніки та артилерії. Тому відходили малими групами, поки ворог через Каховську ГЕС не перейшов Дніпро. Далі ми зайняли позиції в Миколаєві, де охороняли адміністрацію”, – розповідає Андрій Якубенко про свій бойовий шлях.
Він згадує, як разом з побратимами з різних професій воювали скільки могли: “Це була об’єднана сила проти агресора”. Особливо запам’ятався той момент, коли їх проводжали мешканці Миколаєва.
“Весь Миколаїв стояв на вулицях, махали нам руками й бажали повернутися живими. Ця підтримка надихала”, – говорить апостол.
У березні 2022 року під час виконання бойового завдання Андрій отримав важке поранення.
“Наша група потрапила під мінометний вогонь. Я отримав поранення і зрозумів, що доведеться рятуватися”, – згадує він.
Чоловіка евакуювали до лікарні в Миколаєві, де йому ампутували руку. Він миттєво став на боротьбу за життя.
“Коли мене евакуювали, чутно було, як хлопці казали, що мої шанси на виживання невеликі. Але я думав: “Ні, я повинен вижити!” – ділиться Андрій.
Після складних операцій у він став на шлях реабілітації. Його дружина та син стали його головною підтримкою.
“Ти зможеш! – Я робив усе, щоб виправдати ці слова!”
Навіть в лікарні Андрій почав практикувати вправи на витривалість, а також пройшов реабілітацію в клініках Одеси.
У 2023 році Андрію зробили два протези, але він підкреслює: це лише допоміжні засоби.
“Я завжди відчував підтримку сім’ї. Дружина завжди казала мені, що я можу з цим впоратися”, – розповідає Андрій Якубенко.
Скоро після реабілітації Андрій розпочав тренування. Він, разом з дружиною, почали шукати спеціалістів, які допомогли б йому розробити програму вправ.
Після двох років наполегливих тренувань Андрій вирушив на змагання у Черкасах, де здобув перемогу.
Після успіху в Черкасах він продовжив займатися спортом та брав участь у змаганнях з армреслінгу та строгмену, де за результатами потрапив у збірну України для участі у міжнародних змаганнях STRONG SPIRIT’S GAMES в Мадриді.
“В Україні наша збірна отримала найбільшу кількість медалей, змагаючись з ветеранами з інших країн”, – урочисто розповідає Андрій Якубенко.
У Мадриді Андрій став єдиним представником від Херсонщини та двічі виграв медалі: бронзову в ейрбайку та золоту у веслуванні.
“Я уже не уявляю свого життя без спорту!”
“Перемога — це не тільки нагороди, а й сам шлях до неї. Цей процес надихає і дає нові сили боротися”, – відзначає спортсмен.
Андрій розповідав, що в Іспанії зустрів багатьох успішних людей, які, незважаючи на травми, знайшли своє місце в житті.
“Сучасні ветерани — це люди з активною позицією, які мають стати частиною суспільства в Україні”, – упевнений Андрій.
Андрій відзначає, що нова мета – це підтримка інших, допомога психологічної реабілітації та повернення до повноцінного життя.
Наш співрозмовник говорить про необхідність активності кожного з нас у боротьбі за мир.
“Я залишився самим собою. Строго виконую свої обов’язки, дотримуюсь принципів. Я прагну допомогти іншим”, – підкреслює Андрій Якубенко.
