Після підриву Каховської ГЕС, яке здійснили російські окупанти, Людмила та Тетяна Мазуніни намагалися уникнути повені, пересуваючись на човні. Українські військові використали дрон, щоб передати сестрам записку із заспокійливим повідомленням: “Тримайтесь! За вами приїдуть Збройні Сили України!”. Наразі жінки мешкають у Херсоні, займаючись плетінням килимків і випіканням печива для солдатів, повідомляє Суспільне Херсон.
У домі сестер Мазуніних стоїть аромат свіжої випічки. Вони готують вівсяне печиво, яке Людмила пече і передає своїй доньці Олені, а та, в свою чергу, везе його українським військовослужбовцям.
“Я так напекла дочці печива, а вона додала ще щось від себе для хлопців: “Мам, хлопці дякують за пряники, вони дуже смачні!” Я сказала солдатам, що можу зробити ще. Вони погодились, і я почала працювати. Ось, бачите, цілий ящик пряників, бо повинні приїхати забрати. Я роблю вівсяні пряники з медом, з корицею та ваніллю — по своєму смаку,” — розповіла Людмила Мазуніна.
Її старша сестра Тетяна займається плетінням килимків зі стрічок, виготовлених з використаних матеріалів. Їй 91 рік, і це заняття стало для неї єдиною можливістю бути активною, про що вона сама зазначає. Минулої зими жінки виготовили цілу тисячу килимків.
“Ми ріжемо й плетемо. Людмила більше ріже, а я не бачу так добре, але зате я плету. Можливо, це нікому й не потрібно, але думаю, що хтось знайде використання, підстелить під ноги або закриє коліна. Це заняття наповнює моє життя. Взагалі мені вже 91 рік,” — ділиться Тетяна.
Сестри Мазуніни почали займатися цими справами після повернення додому з дачі на лівому березі Дніпра. Коли Херсон звільнили, жінки опинилися відрізаними від Олешок — російські військові блокували доступ. Людмила згадує, що вижили завдяки риболовлі.
“Я навіть взимку виходила на човні. Розбивала лід, адже сітка замерзала. Я гупала веслом, щоб відкрити шлях. Там довелося пробивати лід метрів сто. Риби було багато, ми ловили попри заборони, адже потрібно було виживати. Я варила, потім ділила здобуток: “Льоня, принеси каструлю! Я принесла юшку.” Риба набридла, готували з неї борщ, суп, котлети, вареники — все з риби,” — каже Людмила.
6 червня 2023 року рано вранці вода стала підніматися значно швидше, згадує жінка. Вона накачала гумові човни, зібрала речі і довго не могла зв’язатися з сестрою. Через півтори години їй вдалося прив’язати човен до труби. “Дачі затопило,” — додає вона. Пізніше вони почули звук дрона, що кружляв над ними.
“Летів і летів. Ми вже чули по радіо, що це таке. Я показала йому: “Що ти хочеш? Кидай уже.” Спочатку думали, що це війська. Він різко опустився і кинув пакет. Тоді нам було страшно, Таня сиділа в одному кінці човна, я в іншому. Коли він кинув, ми спочатку не знали, чи брати це. Взяли, розмотали, а там виявилася записка. Вони скрутили її трубочкою у пляшку з-під шампанського, написали: “Тримайтесь! Мабуть, за вами приїдуть ЗСУ!” А з іншого боку була дитяча малюнка, яку наші солдати отримували,” — поділилася Людмила.
Завдяки дрону сестер Мазуніних направили до Херсона. Вони почали гребти і незабаром помітили човен, що приближається.
“Там уже не було жодного зілля, ні дерев, ні кущів. Все зникло. Щось стирчало десь, і ми повільно рухались. Один хлопець дивився, другий переказував: “Розтяжка!” Вони все бачать. Один сидів за мотором і сказав: “Не відволікайте, бабусі, просто їдемо.” Ми доїхали, він сказав: “Пояснюю: їдемо в бік залізничного мосту, бо течія сильна, будемо сподіватися, що нас не віднесуть.” Коли ми доїхали, він сказав: “Тепер ми покуримо, а ви тихо сидіть і моліться.” Дрон, побачивши, що ми на місці, відлетів. Ми б хотіли дізнатися, хто це був, щоб подякувати, але не знаємо. Нам це ніхто не скаже. Можливо, потрібно провести розслідування. Тому просто, якщо вони нас бачать, дякуємо за все!” — підсумувала Людмила.
