В історії двох виноградарів, Віктора Головка та Володимира Вишнякова, їхні дружини бачать мужність і відданість. Чоловіки не лише вирощували виноград, але й створювали сімейні традиції, починаючи з першого саджанця до виразних маленьких мускатних гроно.
Обидва виноградарі починали свій трудовий день ще до світанку, а поверталися додому лише затемна, інвестуючи душу в кожен кущ. Для них ця справа була понад усе, і хоч вони залишили цей світ передчасно, пам’ять про них живе у серцях людей, яких вони надихали.
У переддень Дня виноградаря, ми згадуємо про їхній вклад у агрономію, сподіваючися, що радощі від нового врожаю знову повернуться на наші землі.
«Він присвятив себе справі з любов’ю!»
«Є вислів: люди, пов’язані з землею, роблять її красивою. Це про мого чоловіка, головного агронома Віктора Головка», – ділиться Наталія Миколаївна. – «Хоч він покинув нас рано, його справи та доброта залишили глибокий слід у житті багатьох людей. Його постійно згадують на святі врожаю, він завжди приносив радість, жартуючи й пропонуючи своє вино».
Наталія пригадає, як познайомилася з Віктором, який після закінчення інституту прийшов працювати у радгосп, і як вони врешті оселилися в Херсоні.
«Ми переїхали до Дніпровського у 1983 році, де виховали двох синів. Обидва стали моряками, але завжди пам’ятають батьківські історії про виноградарство», – розповідає вона.
Віктор завдяки своїй любові до землі та знанні агрономії зміг досягти високих вершин у виноградарстві, очоливши агрофірму.
Разом із Вишняковим вони працювали над розвитком усіх елементів агрономічної сфери.
«Віктор Петрович Селецький був їхнім керівником, а Володимир Анатолійович став нашим другом. Вони були найкращими фахівцями, завжди прагнули нових знань, відвідуючи агропідприємства Європи», – згадує дружина Віктора.
Наталія згадує, що Віктор завжди залишався на службі, перетворюючи кожен процес, від посадки до збору врожаю, на перемогу.
Його розплідник став гордістю, а вино з Білозерського регіону стало популярним у країні.
«Пригадую, як поверталася з роботи та бачила Вітю, який години проводив біля кущів. Тоді я не розуміла його захоплення, але тепер усвідомлюю, як це було важливо для нього», – з ностальгією додає дружина.
На знак визнання досягнень у сільському господарстві Віктору Головку присвоїли звання Заслуженого працівника.
Коли життя забрало Віктора у 56 років, його дружина Наталія залишилася на самоті. Після початку війни вона виїхала з рідного села і мешкає в Одесі, працюючи вихователем у дитячому центрі. Її дім у Дніпровському тепер розгромлений, а виноградники неживі.
«Усе життя пройшло в його компанії, як один щасливий момент!»
Про талант Володимира Вишнякова знають не лише у рідному регіоні.
Його вина, що славилися своїми смаковими якостями, завжди відзначали на святах.
«Ми з Володимиром маємо спільний шлях. Я з Прикарпаття, а він з Херсона, але доля нас зустріла тут», – розповідає його дружина Віра Михайлівна. – «Хоча його дитинство було тяжким, він завжди підтримував родину».
Володимир служив на фрегаті та, повернувшись з армії, почав свою кар’єру в агрофірмі, вдосконалюючи знання агрономії.
«Коли ми одружилися, він почав працювати в агрофірмі. Володимир завжди був відданим справі, і його досягнення заслужено оцінили», – говорить Віра.
Володимир очолив вирощування саджанців, щороку випускаючи понад мільйон. Це сприяло розвитку агрономії на південному заході.
Він закінчив інститут і працював, досягаючи нових успіхів у галузі.
«Новини про його досягнення завжди пов’язував зі справжньою командною роботою», – підкреслює дружина.
Віра наголошує, що їх спільне життя було сповнене подорожей та спогадів про гірські походи.
«У нас двоє дітей, і всі пам’ятають його доброту. Найменший онук завжди згадує, як дідусь навчав його кататися на велосипеді», – підсумовує вона.
Володимир Вишняков пережив серйозну хворобу, але продовжував працювати більше десяти років після неї.
На жаль, з війною його дім також постраждав, але сподівання на повернення додому залишається в серцях його родини.
«Ми виїхали з Дніпровського, коли ворог почав обстрілювати наші домівки. Зараз ми мешкаємо у Миколаєві, чекаючи повороту», – ділиться надіями Віра.
Дружини виноградарів Наталія та Віра наголошують, що їхні чоловіки присвятили себе праці та землі, на якій росте виноград. Незважаючи на труднощі, обидві жінки вірять, що їхня праця не буде забута.
Автор: Ірина Квітка
