Кожен населений пункт Херсонщини вирізняється власними особливостями. Мальовниче село Велетенське, розташоване на правому березі заплави Дніпра біля протоки Борщівки, відоме по всій Україні своїми смачними овочами та трудовими жителями.
Пропонуємо ознайомитися з десятьма цікавими фактами з історії Велетенського.
До 1917 року територія, на якій розташоване село, належала поміщикам Скадовським, а згодом Профатілову. Село Велетенське було засноване у 1929 році в рамках радянських реформ, а працюючими в радгоспі «Городній Велетень» стали вихованці дитячого будинку, розташованого на території Благовіщенського монастиря. Чимало з них залишилися жити у селі, зокрема Ксенія Іванівна Бирюкова, Поліна Григорівна Донскова та Леонід Федорович Маленко.
У 1930-х роках у радгоспі «Городній Велетень» вирощували численні сорти помідорів, арахіс, кунжут й фізаліс для кондитерської промисловості, а також бавовник. Продовжували працювати й тваринницькі ферми, було також вирощування коней для армії.
Під час Голодомору 1932-1933 років місцеві жителі знайшли порятунок в річці Дніпро. Директор радгоспу, Бурлинський, організував команду рибалок, які постачали рибу до села. На березі річки зводили великий казан, в якому варили юшку для працівників радгоспу та їх родин. Завдяки цим заходам у Велетенському ніхто не загинув від голоду.
У 1935 році активна молодь Велетенського, включаючи Галину Гордієнко та Леоніда Маленко, організувала велокрос до Одеси, отримавши за свої досягнення комплекти камер і покришок для велосипедів.
З 1937 по 1955 рік (за винятком періоду нацистської окупації) директором радгоспу був Симон Мойсейович Столпер. Місцеві жителі згадують його як добру і енергійну особу, що активно підтримувала молодь. За його ініціативи радгосп придбав катер для виїздів на лиман і до Херсона.
Дохід радгоспу значною мірою формувався завдяки вирощуванню насіння кабачків, огірків, кавунів і динь. Місцеві домогосподарки та пенсіонери брали участь у зборі насіння, отримуючи безкоштовно овочі на свій стіл та для своїх тварин.
17 серпня 1941 року Білозерщину захопили армії нацистської Німеччини. На окупованих територіях запроваджувався режим жорстокого терору. У березні 1942 року окупаційна влада конфіскувала весь обмолочений хліб і насіння у жителів Велетенського, зобов’язуючи їх здавати молоко, яйця, м’ясо та мед.
Радгосп «Городній Велетень» продовжував свою діяльність під час окупації, переважно вирощуючи зернові, овочі та тютюн. За виконану норму працівники отримували 500-700 г хліба, а ті, хто не виконував норму, залишалися без будь-якої їжі.
Зі спогадів А.П. Примиренка:
“Після арешту батька гестапо наша сім’я опинилася на вулиці. Нам пощастило знайти прихисток у Алі Гусейнова. Люди ризикнули й почали красти хліб у окупантів. Ми змушені були жити в умовах невизначеності до 13 жовтня 1943 року, коли всіх нас погнали степом у бік Киселівки. Більшість мешканців жила в Максимівці. Ми ж перебралися до поляків, у село біля станції Засілля. Після звільнення всіх повернули додому лише в березні 1944 року, де багато хто жив в землянках.”
За героїзм у боротьбі з нацистами, 90 жителів Велетенського були удостоєні відзнак. 41 місцевий житель загинув на фронті, про що нагадує меморіал, зведений за ініціативою Василя Федоровича Примиренка.
Після завершення Другої світової війни, радгосп «Городній Велетень» продовжив свою діяльність, зокрема, вирощуючи овочі. Помідори сорту «Велетенські» користувалися попитом в СРСР, а шпинат та редиска експортувалися на Далекий Схід. У 1963 році на базі консервного заводу та радгоспу «Городній Велетень» був утворений Херсонський консервний комбінат.
У «Городньому Велетні» розводили помідори, салатний перець, баклажани, кабачки, редиску, шпинат, капусту, а також буряки, кукурудзу. Частина угідь відводилася під зернові, бобові та технічні культури. Значна увага також приділялася вирощуванню трав та фруктових садів.
В перші дні повномасштабного вторгнення Росії, село Велетенське опинилося під контролем російських військових. Однак, як підтверджують місцеві жителі, там вони не залишалися надовго, але періодично перевіряли територію, шукаючи українських військових.
Місцеві жителі сподівалися і дочекалися звільнення – це сталося 11 листопада 2022 року.
Сьогодні Велетенське переживає складні часи: через безперервні обстріли з села виїхало 80% населення. Проте ті, хто залишився, продовжують займатися городництвом і садівництвом, оскільки щедра херсонська земля завжди забезпечить своїх людей, які незламно трудяться на ній.
Подяка за допомогу у підготовці матеріалу Людмилі Колєсніченко, Людмилі Островенко, Ользі Бєлінській, Світлані Мішиній.
