«Ми мешкали в Антонівці, але наш будинок знищили вогнем», – розповідає журналістам «Вгору» мешканка села Світлана Черненко. За словами жінки, її дім неодноразово піддавався обстрілам, і з чоловіком вони намагалися укрити дах підручними засобами, однак з часом це стало неможливим.
Від початкової пожежі до остаточного знищення
Під час першої пожежі внаслідок нічного обстрілу 31 березня 2023 року будинок родини Черненко не зазнав значних пошкоджень. Однак, сусіди стали жертвами влучання снарядів.
«В тому домі проживали дві поважні жінки. Вночі ми з сином витягували їх з-під завалів», – згадує Світлана.
Завдяки допомозі сусідів вдалося врятувати частину особистих речей, хоча дещо згоріло. Проте після кількох пожеж у наступні роки вже не було можливості ані згасити вогонь, ані накрити будинок.
Світлана також зазначає, що її дім, розташований на першій береговій лінії, затопило внаслідок вибуху на Каховській ГЕС. Але найбільші руйнування завдали регулярні обстріли та атаки дронів.
Перший серйозний обстріл стався 1 липня 2024 року. Світлана запам’ятала цю дату як останній день відпустки.
«По обіді почалися обстріли. Кілька снарядів влучили в наш будинок, в результаті чого дах згорів, а деякі речі стали непридатними», – розповідає жінка.
У будинку проживала 97-річна родичка Світлани, яка отримала поранення. І через три дні з такою ж долею до лікарні потрапила і сама Світлана. Її чоловік не звертався за медичною допомогою, проте його самопочуття погіршилося.
Тоді родина змушена була шукати прихисток у іншому місці. Спочатку перебралися до мікрорайону Східний, але незабаром ситуація повторилася.
«Знайомі переїхали до Німеччини, а ми залишилися в Херсоні. Тож уже два місяці тут живемо», – пояснює Світлана.
Сьогодні, за словами жінки, в їхньому будинку немає ані даху, ані вікон, і стіни також частково зруйновані.
Обстріли та знищення населених пунктів
Світлана зазначає, що після переїзду до Східного вони часто навідувалися додому. Спочатку щодня, потім рідше. Коли ж доводилося виїжджати з міста, такі поїздки ставали ще менш частими.
«Це жахливо, бо по цих вулицях раніше їздило багато машин. А тепер о 16 годині, коли сонце світить, у місті тихо. Дивишся в небо, і не знаєш, звідки прилетять ворожі дрони», – пояснює Світлана.
Проте, за її словами, жителі Антонівки вже навчились визначати час, коли прилітають і відлітають дрони, і навіть чують по звуку, чи повітряні апарати несуть небезпеку.
«З середини жовтня атаки дронів почастішали. Мій чоловік став свідком, як один з них влетів у проїжджаючу машину», – продовжує Світлана. Але востаннє чоловік відвідував Антонівку в грудні, а після цього дім знову піддавався обстрілам.
За словами жінки, ті, хто залишився у селі, намагаються фіксувати наслідки війни, фотографуючи зруйновані будинки, щоб ті, хто виїхав, могли подати документи поліції.
«Є акти та витяги, але експертна комісія, яка оцінить руйнування для відшкодування, почне працювати лише після закінчення бойових дій», – зазначає Світлана.
Жінка також повідомила, що їхній будинок перекривали чотири рази. Але після останніх нападів дронів вирішили більше цього не робити. Світлана пояснює:
«Окупанти, які керують дронами, помічають, коли люди намагаються укрити будівлі, і скидають вибухівку повторно, знищуючи дома. Так, було знищено квартиру її сестри та будинок, в якому жив син з невісткою». Пожежники більше не приїжджають до села, води також немає, тому загасити вогонь самотужки людям виявилося надзвичайно важко.
Спільнота та підтримка
Світлана піклується про своїх сусідів, особливо про літніх людей, які вирішили залишитися в селі, а також про молодь, що доглядає за батьками. У кожного є своя історія виживання.
Однак свідчить, що жителі Антонівки, які залишилися в місті, обмінюються інформацією та допомагають один одному.
Світлана з гордістю говорить про односельців: «Тут є неймовірна згуртованість. Навіть ті, хто переїхав до Антонівки лише напередодні війни, намагаються допомагати». Вона вдячна Ірині та Володимиру Кононенкам, Володимиру та Любові Гузь, Сергію Жаркову та Олександру Сипченку за їхню підтримку.
У зв’язку з волонтеркою Тетяною Ахтеменко, яка постійно доставляє допомогу, люди передають м’ясо, крупи, овочі та фрукти для тих, хто не зміг зібрати врожай через військові дії.
За словами Світлани, мешканці Антонівки кажуть, що готові терпіти відсутність газу, світла і води, аби лише не піддаватись обстрілам.
«Це жахливо, коли ти знаєш, що люди не можуть навіть вийти з дому», – підсумовує Світлана.
Попри всі труднощі, жінка все ще сподівається на краще.
«Надія повинна залишатися. Ми живемо нею і віримо, що вона нас врятує», – запевняє вона.
Ганна Щидловська
