З початком військової агресії Росії проти України мешканці Херсонщини активно шукають інформацію про історичні події, пов’язані з рідним краєм. Ця цікавість підтримує не лише тих, хто змушений був залишити своє село через інтенсивні обстріли, але й тих, хто залишився вдома.
Про цікаві факти історії Дар’ївської громади розповів нашій редакції відомий херсонський краєзнавець і архітектор Сергій Дяченко.
«Наразі у громаді триває активний процес створення бренду і логотипу ТГ. Я є консультантом у цій справі і порадив місцевій владі запровадити освітню роботу, площину краєзнавства, аби люди дізналися більше про історію своїх населених пунктів. Наталя Гридіна, керівниця відділу регіонального розвитку Дар’ївської сільської ради, успішно веде рубрику «Знай свій край» у соціальних мережах. Її публікації викликають великий інтерес і відгуки,» – зазначив Дяченко.
Герб роду Комстадіусів та бренд Дар’ївської громади
На думку Дяченка, герб є символом, що несе в собі значну історичну цінність. Він повинен відображати давні події та традиції громади.
«Ми вирішили використати для герба елементи герба роду Комстадіусів, які володіли цими землями з XIX століття. Цей герб був наданий їм польським королем, незважаючи на шведське походження сім’ї, адже три покоління прожили в Польщі,» – розповів Дяченко.
Герб Комстадіусів, пов’язаний із польською геральдикою, демонструє срібну стрічку, зав’язану у формі петлі на червоному щиті, що символізує лицарську честь і готовність захищати.
Шведське Комстад та херсонські митці
За словами Сергія Дяченка, шведське селище, звідки походять Комстадіуси, збереглося під назвою Комстад.
«Цікаво, що херсонські художники, котрі були змушені евакуюватись до Швеції через війну, живуть в Траносі, неподалік від Комстада. Саме це старовинне село зберігає автентичну будівлю своїх місцевих органів влади,» – зазначив експерт.
«Цей регіон, що носить назву лен Єнчепінг, вже прийняв художню виставку під назвою «Тривожна валіза херсонців»,» – додав Дяченко.
Дяченко вважає, що Дар’ївка і Комстад могли б налагодити нові зв’язки, оскільки їх об’єднує спільна історія.
«Протягом сторіччів Росія намагалась знищити всі історичні свідчення, заперечуючи, що Україна є частиною Європи, і завжди мала з нею зв’язки. Тож тепер наше завдання — відродити цю історичну пам’ять,» – підкреслив краєзнавець. «До речі, елементи герба Комстада можуть стати символічним зв’язком між минулим і сучасним для герба Дар’ївської громади.»
Родина Комстадіусів та історія громади
Село Дар’ївка було засноване 8 червня 1780 року Федором Комстадіусом, нащадком свідомого Шведа, родоначальником якого є васал короля Еріка VIII, що заснував поселення Комстад у 1096 році.
Федір Комстадіус отримав у спадок від свого покровителя і друга М.Л.Фалєєва так звану “Інгульську дачу” (тепер Фалєєвка – Садово) і заснував три фабрики: оцтову, шовковичну та винокурню, а також розбив фамільний некрополь.
Пізніше Федір викупив сусідні землі у племінниці Фалєєва, Авдотьї, і заснував ще кілька сіл.
На березі Інгульця, де пізніше проживали Комстадіуси, на початку XIX століття селилися козаки й біженці з посушливих східних регіонів, займаючись рибальством, полюванням та сільським господарством. Вони вирощували пшеницю, тримали корів, волів, коней.
Походження назв: Дар’ївка, Федорівка, Ульянівка
Село Дар’ївка отримало свою назву на честь дружини Федора Комстадіуса – Дар’ї. Це була сутність, оскільки її справжнє ім’я було Доротея (Дюрінг).
17 листопада 1835 року у родині Комстадіусів народилася дочка Єлєна, якій за заповітом батька дісталася територія, що згодом стала відома як Єлєнівка. Після кількох змін назва увійшла в історію під іменем Ульянівка.
У 1813 році село Федорівка було названо на честь самого Федора Комстадіуса, а пізніше перейшло до молодшої доньки сім’ї, яка отримала 2100 десятин землі. Більше деталей можна знайти у праці Дмитра Яворницького “Історія села Фалєєвки-Садової”.
Інгул та Інгулець: водні артерії громади
Місцевість, де розташовані села громади, згадується ще у працях Геродота. Він описував річки Пантікап – Інгулець і Гіпакіріс – Інгул. Назва річок має коріння у слові «пант», що означає рибу, вказуючи на рибний характер рік, як зазначають жителі Дар’ївки у рубриці «Знай свій край».
Існує інша версія походження назви Інгульця, яка з’явилася в одному з давньоруських літописів під іменем Івля, що в перекладі з тюркської мови означає «сторож». Ця річка в історії служила кордоном між державою Київ і територією половців, де були виставлені військові застави.
На карті України, створеній французьким картографом Бопланом в 1630-1647 роках, вперше згадується назва Інгулець. У літописах Самійла Величка можна знайти численні referencи до різних Інгулів: Інгул Великий та Інгул Малий, Інгулець і Інгулець Малий.
Археологічні знахідки: Стоунхендж, кургани та Понятівське городище
Херсонський історик Андрій Лопушинський виявив неподалік Лиманця кам’яні утворення, які нагадують англійський Стоунхендж.
«На межі Дар’ївської громади розташований курган Могила Блудяща. За три кілометри, серед дач, існує ще один великий курган. На території громади можна зустріти декілька інших значних курганів. На межі з Миколаївською областю позначений цікавий археологічний об’єкт з вертикально розташованими каменями, схожий на згадуваний у інших джерелах,» – говорить Лопушинський.
1984 року археологи виявили в кургані біля Лиманця поховання половецького воїна з музичним інструментом кобизом. Частина знахідок зберігається у музеї в Херсоні, а сам інструмент — у Києві.
Того ж року в степу біля Лиманця археологи виявили залишки поховань дорослого та коня.
«Спостереження показують, що племена, які проживали тут, займалися землеробством і скотарством,» – зазначив історик.
Антропоморфні стели, рештки кемі-обинської та ямної культур, були знайдені в курганах поблизу Лиманця. Сліди перебування сарматів були помічені неподалік села Чайчине.
На території старостинського округу Лиманця виявлено кургани: чотири – біля Лиманця, п’ять – в Інгулівці, чотири – в Вітровому, один – в Чайчиному.
«У Дар’ївській громаді також розташоване Понятівське городище, що датується I століттям нашої ери. Раніше тут було торгівельне містечко, яке слугувало важливим торговим шляхом у той час,» – підкреслив Сергій Дяченко.
Урочище Бомбандери та історичний фестиваль
До 2022 року Дар’ївська громада організовувала цікавий історичний фестиваль в урочищі Бомбандери на тему «Бомбандери, або Скеля Байди». Цю ініціативу започаткував відомий історик, краєзнавець і реконструктор Андрій Лопушинський, який є керівником «Клубу історичної реконструкції «Лицарі Великого степу».
«Поблизу Дар’ївки є археологічна пам’ятка, що свідчить про присутність козацького сторожового пункту – урочища Бомбандери. Це місце, де протягом століть оселялися люди завдяки вигідному розташуванню. Андрій організовував фестиваль із козацькими наметами, військовими іграми, байдарками, кулішем та іншими традиціями,» – зазначив Дяченко.
У рамках фестивалю учасники та гості мали можливість глибше ознайомитися з історією українського козацтва, вивчити військові традиції та побут запорожців. Лопушинський також звернув увагу на легенди про останнього козака, який уникнув примусового переселення під час знищення Запорізької Січі,» – додав він.
Дарївська громада також провела фестиваль “Легенда ночі” у межах “Бомбандерів” ще у 2021 році.
“Запрошуємо вас на пляж Кладькино по вулиці Соборній, щоб почути цікаві історії про Дар’ївку від Андрія Лопушинського, послухати пісні ансамблю “Мальви”, скуштувати куліш, взяти участь у змаганнях на човнах та поспівати під гітару біля вогнища,” – йшлося в запрошенні громади.
Пам’ятник Шевченкові у Дар’ївці
Сергій Дяченко також відзначив, що у центрі громади розташований цікавий постамент для пам’ятника Тарасу Шевченку.
«Постамент, незважаючи на те, що він не є пам’ятником, має унікальний вигляд: він виготовлений з трьох типів мармуру: білого, червоного та зеленого. Раніше він стояв перед краєзнавчим музеєм у Херсоні, де спочатку був встановлений імператор Олександр II, потім – Ленін. А от тепер Шевченко знайшов своє місце на ньому», – прокоментував Дяченко.
Римський військовий табір на місці колонії
«Фактично, Дар’ївська громада була частиною Євросоюзу ще в часи Давнього Риму. У 1890 році Георгій Скадовський проводив розкопки на землях поблизу Інгульця і виявив сліди римського військового табору. Це свідчить про те, що територія входила до складу Римської імперії.»
«На жаль, радянська влада побудувала на цій значущій історичній місцевості виправну колонію, унеможлививши дослідження. Це стало звичною практикою для знищення старовинних пам’яток на окупованих територіях,» – підкреслив Дяченко.
Федорівські печери та праматір скіфів
«Цінність мають Федорівські печери, які розташовані на березі Інгульця. Ці карстові печери, ймовірно, є одними з перших на Дніпрі. Відомо, що тут колись мешкали люди кам’яного віку. Хоча до сих пір вони не вивчені, ця пам’ятка історії має значну цінність,» – повідомив Сергій Дяченко.
Краєзнавець навів приклад, що ще Геродот писав про печери в гирлі Дніпра, де герой Геракл зустрів змієногу богиню, яка стала матір’ю скіфів.
«Є можливість створити туристичну атракцію громади на базі історичних подій, наприклад, розмістити скіфські монументи на важливих трасах,» – ділиться своїми думками Дяченко.
На даний момент, у рамках проєкту «Культурна спадщина в основі відродження міст Херсонщини, яке постраждали внаслідок війни», розробляються концепції розвитку різних населених пунктів, що ґрунтуються на їх самобутності та історичних особливостях.
Підприємець Василь Дмитрик запропонував створити монумент праматері скіфів Гекаті, що могла б стати туристичним об’єктом, розташованим на березі Інгульця або біля печер.
«Цей монумент мав би червоні очі, як символ приналежності до підземного світу. На основі нього можна розробити туристичні маршрути на човнах, адже це унікальна місцевість,» – додав Дмитрик.
Мешканці Дар’ївської громади можуть пишатися надзвичайними історичними пам’ятками свого краю і реалізувати оригінальні идеи для створення символіки громади. Після нашої Перемоги вони можуть започаткувати нові туристичні маршрути, адже є безліч унікальних місць, які можна показати відвідувачам як з України, так і з-за кордону на Херсонщині!
Подяка за допомогу в підготовці матеріалу Сергію Дяченку, Андрію Лопушинському, Наталії Гридіній, Ніні Губарь!
Олена Бджола
