Літнє підвищення бойової активності у 2023 році на лівому березі Дніпра в Херсонській області потребувало добровольців для виконання функцій човнярів. Один із них — військовий, відомий під позивним Колючий. Він майже 100 разів перетинав ріку, виконуючи важливі завдання. Далі — його історія.
«За добу я міг виїжджати 7 разів і більше»
У цивільному житті Колючий служив у 39-й окремій бригаді берегової оборони, займатимуючи промисловою риболовлею на маломірному судні. Як гранатометник, він активно долучився до Збройних Сил України, як розповів АрміяInform.
Військовий мав великий досвід на воді, вмів не тільки керувати човном, але й ремонтувати його у разі потреби. Тож він відразу ж погодився приєднатися до команди драйверів, коли отримав запрошення від командира для виконання завдань у районі лівобережжя.
Основним завданням Колючого стало переправлення бійців на лівий берег Дніпра та навколишні острови.
«Коли ми почали штурмувати лівий берег, працювали цілодобово. За добу я міг зробити 7 виїздів або навіть більше. Ми постійно чергували біля човнів, втомлюючись до такої міри, що засинали стоячи. Тоді нас було небагато, тому необхідно було швидко ротації та евакуації. Човни курсували без графіка, як маршрутки», — згадує він.
В той час жоден з них не мав досвіду у таких операціях, тому вчилися на місці. Колючий згадує випадок, коли їхній човен піддався атаці ворожого FPV-дрона.
«Одного разу, після обіду, я забирав поранених. Раптом почув дивний звук позаду. Поглянув на бійця, який сидів на носі човна, і побачив, як він закриває очі в очікуванні удару. Секунди пізніше біля нас вибухнув FPV. Це було моє перше зіткнення з дронами. Після цього ми почали вчитися ухилятися від них», — підкреслює Колючий.
«Ми гребли веслами, шоломами, автоматами — хто чим»
Човни завжди були готові до дій, оскільки завдання могли надійти в будь-який момент. Командування вказувало маршрут і точку призначення, і вперед. За словами Колючого, важливо було чітко усвідомлювати особливості пересування, тактику очікування та точне місце зустрічі з групою.
Кожен виїзд був небезпечним — ризик підставити човен під вогонь був завжди.
«Керування човном у бойових умовах значно складніше, ніж у мирний час. Під час артилерійських обстрілів, коли за тобою стежать дрони, потрібно постійно маневрувати, не втрачаючи контролю. Головне — мати план дій на випадок будь-якої ситуації. Наприклад, якщо човен зупинився через пошкодження, варто знати, до кого звернутися за допомогою. Якщо ж зупинятись, якою б не була причина, небезпечно, тому доводиться гребти веслами, шоломами, автоматами — хто чим», — розповідає захисник.
Уміння ухвалювати оперативні рішення було критично важливим для драйвера, часто рятуючи життя не лише собі, але й пасажирам.
«Був випадок, коли ми наближалися до лівого берега двома човнами, але росіяни активізували обстріл, і підійти до берега стало неможливо. Тоді ми з напарником реалізували хитрий маневр: один човен привертав вогонь на себе, поки інший висаджував бійців і забирав поранених. Потім змінювались ролями. Це рішення виявилося дуже ефективним», — додає Колючий.
«Це незабутня картина — човен на Дніпрі, з якого несеться гімн»
Драйвер несе величезну відповідальність за побратимів, оскільки від нього залежить, чи доберуться вони живими до іншого берега. Це морально складно. Човнярі змушені боротися з власними емоціями, долати страхи.
«Перед кожним виїздом я завжди налаштовував себе на позитив, молився. Під час виконання завдань намагався жартувати, розважати хлопців. Коли нас обстрілювали, кричав: «Що, закінчилися нормальні боєприпаси?» Не можна піддаватися паніці. Якщо показувати страх, це викликає паніку на човні. Тому намагався сміятися і навіть співати», — згадує Колючий.
Повернення назад зазвичай був найбільш емоційним моментом, особливо під час проходження найбільш небезпечної ділянки.
«Коли я вже спокійно пливу назад, палю сигарету, всі зрозуміють, що можна розслабитись. Хлопці починають співати гімн України. Це незабутня мить — човен на Дніпрі, з якого лунає: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Всі обговорюють плани по поверненні до бази. Часто всі щасливі, і я відчуваю ейфорію», — додає боєць.
Після кожного повернення Колючий захищав своє здоров’я, адже виконані рейси вимагали від нього великих фізичних і моральних зусиль.
«Після повернення завжди йшов на крапельницю. Контужений! Багато разів здавалось, що крові у мені немає, лиш хлоргексидин у венах», — зазначає він.
Унікальний досвід форсування Дніпра ЗСУ вивчають за кордоном
Загалом Колючий виконав понад 100 рейсів на лівий берег, повідомляє він, що лише два були без обстрілів за весь час.
Наразі він ділиться своєю практикою з побратимами та новонадісланими бійцями.
«Розповідаю про нюанси управління човном, технічні характеристики. Переправлятися через воду — це специфічне вміння, тому кожен має володіти базовими навичками. Навіть якщо людина не стане драйвером, потрібно знати, як правильно заходити і виходити з човна. Я пояснюю, які швидкості безпечні для маневрування і як уникнути небезпеки. Бували випадки, коли драйвер отримував поранення, а командоси навіть не знали, як запустити двигун. Краще навчитися цьому заздалегідь», — говорить Колючий.
Крім того, під час навчання за кордоном він мав можливість поділися досвідом з міжнародними інструкторами. Наразі підрозділи, які брали участь у форсуванні Дніпра, мають унікальний досвід, що активно вивчається в арміях партнерських країн.
На запитання, чи планує повернутися до своєї цивільної професії після війни, Колючий відповідає:
«Ні. Я ще буду рибалити, але не працюватиму на воді. Маю занадто багато спогадів про ситуації, які не хочу переживати знову, навіть в розумі. Краще займуся чимось новим, буду щось будувати», — підсумовує він.
Фото з особистого архіву 39-ї ОБрБО
