Віра Рукавчук уже три місяці проживає у модульному містечку, яке розташоване в одній із громад Херсонського району. Разом із чоловіком їй довелося покинути рідний дім у Білозерці.
“Ночі стали жахливими. Поряд впали три снаряди, три будинки зруйновані. Ми ховалися у погребі, але ситуація тільки погіршувалася. Вийти на вулицю було небезпечно. У укритті нам доводилося сидіти під обстрілом. Тепер ми тут, нас добре прийняли. Загалом, умови пристойні — є можливість відпочити, перекусити. А вдома це стало неможливим. Я не знала, що робити”, — ділиться спогадами жінка.
Віра Рукавчук у молодості разом з чоловіком. Фото надане Вірою РукавчукХоча ані жінка, ані чоловік не бажали залишати рідну домівку, обстріл російських військ змусив їх виїхати за лічені години. Вони взяли лише найнеобхідніше.
“Зібралися в поспіху, як були, і кинулися до машини. А ракети продовжували літати над головою. Це було страшно. Біля нашого дому впав снаряд, і частина стіни була пошкоджена. Дах зірвало, вікна і двері зникли. Наш син спробував хоча б тимчасово забрати двері, але вдома ситуація плачевна. Жити треба, поки є сили”, — зазначає Віра.
Для 84-річної Віри це вже друга війна в житті. Під час Другої Світової війни їй був лише один рік.
“Війна — це справжнє горе. Дуже важко. Можна стверджувати, що я вже пережила дві війни і залишилася жива. Проте не знаю, чи вистачить сил витримати ще. Сподіваємось на краще і прагнемо, щоб все це нарешті закінчилося”, — додає жінка.
Коридор модульного містечка в Херсонщині, де Віра з чоловіком знайшли притулок. Суспільне Херсон/Олександр КорняковУ кімнаті модульного містечка Віра живе разом із чоловіком, донькою та онуком. Вони поступово звикають до нових умов. Поки 10-річний Матвій вчиться дистанційно, дорослі працюють над різними справами на вулиці.
“Мені тут подобається. Багато дітей, ми часто виходимо на вулицю, то, мабуть, щонайменше десяток малих завжди є. Я зараз тут понад два місяці. Дуже сумую за домом. Тут є багато всього, але все ж — дім є дім”, — з ностальгією говорить онук Віри, Матвій.
Віра Рукавчук із чоловіком на подвір’ї модульного містечка, Херсонщина, квітень 2025 року. Суспільне Херсон/Олександр КорняковПовернення додому родина наразі не бачить можливим, адже їхнє селище продовжує зазнавати постійних атак. У родині Віри Рукавчук троє дітей та вісім онуків. Двоє онуків, а також два зяті долучилися до військових зусиль. Найбільша мрія жінки — знова зібрати всю родину у рідному домі в Білозерці.
Фотографія родини Віри Рукавчук, яку вона сподівається знову зібрати вдома в Білозерці. Фото надане Вірою Рукавчук
Суспільне Херсон
