6 червня 2023 року російські війська підірвали Каховську гідроелектростанцію. Цей злочин став однією з найбільших техногенних катастроф в історії незалежної України. Але навіть під час окупації станція продовжувала працювати — завдяки своїм людям.
– Як Ви зустріли 24 лютого 2022 року? Що відбувалося на станції у перші години великої війни?
— Як і більшість українців, о четвертій ранку ми прокинулись від вибухів. Попри це, я і частина колективу того ж дня зранку поїхали на станцію. Ми розуміли, що ГЕС — це не просто виробництво електроенергії, це контроль за водним режимом усього регіону. Вже об 10:40 російська військова техніка стояла біля Каховської ГЕС, озброєні солдати увійшли на територію. Частину персоналу вивели. Окупанти зайняли будівлі, встановили прапор на шлюзі. Так почалась окупація.
– Як поводили себе окупанти на станції? Чи вдавалось продовжувати роботу?
— Станція продовжувала працювати до жовтня 2022 року. Нашим співробітникам дозволяли потрапляти на об’єкт лише за погодженням. Виробничі й побутові приміщення були зайняті російськими військовими, станцію фактично перетворили на базу. Але навіть в таких умовах наші фахівці підтримували режим попуску води, спостерігали за обладнанням. Аж до того дня, коли їх просто не пустили.
— О 2:50 ночі було здійснено внутрішній підрив станції. Про це свідчать і наші спостереження, і сейсмічні дані фахівців — два вибухи між 2:35 та 2:54 за київським часом. Ми знали про мінування, про завезення вибухівки в приміщення станції від наших співробітників. Після вибухів була зруйнована уся гідротехнічна інфраструктура. Це був усвідомлений акт терору, наслідки якого ми ще довго будемо долати.
– Що сталося з працівниками Каховської ГЕС після окупації та руйнування станції?
— Важливо, що Каховську ГЕС як філію не розформовано. Понад 60 працівників були релоковані на інші станції Укргідроенерго — у Новодністровськ, Канів, Вишгород та інші міста де розташовані станції Укргідроенерго. Дехто повернувся з-за кордону і теж приєднався до роботи на інших об’єктах. Близько 40 осіб — вийшли на пенсію. Компанія допомогла з орендою житла, з матеріальною підтримкою, навіть запустила внутрішню гарячу лінію психологічної допомоги. Нас не залишили.
— Тому що це — не лише станція. Це точка повернення. Це громади, це будинки, це вода і життя. Ми повинні відбудувати її, бо людям треба кудись повертатись.
— Проєкт реалізується у два етапи. Перший — це проєктування та будівництво підпірної споруди у нижньому б’єфі Дніпровської ГЕС. Цей етап вже завершено на папері. Другий розпочнеться після деокупації та розмінування. Тоді ми зможемо оцінити технічний стан споруд Каховської ГЕС, здійснити демонтаж, розробити безпосередній проєкт відбудови. До обстеження — жодні точні фінансові цифри назвати неможливо.
— Для мене — це справа честі. Бо ми не просто втратили станцію. Ми втратили символ — енергетичний, людський, географічний. І ми його повернемо. А Каховська ГЕС обов’язково знову працюватиме. Для країни. Для людей. Для майбутнього. Відбудова Каховського гідровузла — це не просто відновлення інфраструктури. Це — повернення України додому. Камінь за каменем. Людина за людиною.
