У Херсоні та за його межами ім’я Григорія Янченка, якого всі з любов’ю називають “дядя Гриша”, стало синонімом незламності духу, відданості Україні та невтомної допомоги українській армії. Попри поважний вік, а дяді Гриші пішов 78 рік, і значні фізичні обмеження (багато років на інвалідному візку), з 2014 року він не припиняє волонтерську діяльність, допомагаючи українським захисникам. Його історія – це розповідь про багаторічну працю, мужність в окупації та подорожі Україною задля перемоги.
Початок шляху: Перші кроки волонтерства
За фахом Григорій інженер-технолог, він не боявся тяжкої праці, десятки років працював на Херсонському домобудівному комбінаті. І навіть після втрати ноги, якийсь час ще працював кранівником мостового крана.
Волонтерську місію для допомоги армії України Григорій Янченко розпочав 29 березня 2014 року. Він розповів журналістам “Вгору”, як спершу їздив на Чонгар, а потім до бійців у Озерне на Херсонщині.
“Ми поїхали, повезли смаколики, повезли теплі речі. Це була велика поїздка”, – згадує дядя Гриша.
За словами Янченка, першим його помічником із доставки передач на передову, був Сергій Обідець, разом їздили впродовж 2 років, потім рік – з Миколою Литвиненком. А згодом долучився Ігор Кураян, із ним їздили до бійців впродовж 5 років до початку повномасштабної війни. Дізнавалися в командирів, що потрібно бійцям, адже їм часто бракувало теплих речей та взуття. Спочатку допомагали цим, а згодом стали закуповувати берці й багато чого іншого.
В одному з попередніх інтерв’ю “Вгору” дядя Гриша казав, що зважився збирати гроші, коли пішли замовлення від хлопців. І згодом будівля торгівельного центру “Фабрика” в Херсоні (зруйнована російською армію у 2022 році), біля якої він проводив збір коштів для допомоги ЗСУ, стала для нього постійним “робочим місцем”. Щодня Григорій вирушав туди на своєму інвалідному візку й закликав херсонців підтримувати наших воїнів.
Спочатку його навіть виганяли звідти, але невдовзі про дядю Гришу почали писати в пресі. Зокрема й завдяки розголосу журналістів, він став відомим кожному херсонцю, та й так і “прижився” на території “Фабрики”. Ставив поруч стенд із фронтовими фотографіями, і люди стали допомагати дуже активно.
Вмикав гімн України в окупованому Херсоні та одягав вишиванку
Повномасштабне вторгнення та окупація Херсона не зупинили дядю Гришу. Він продовжував збирати кошти, пересуваючись на візку по вулиці Миру біля Дніпровського ринку. Зібрані гроші переправляв волонтерам у Збараж та Запоріжжя. Час окупації був особливо небезпечним. Григорій Миколайович зізнається: найбільше боявся не окупантів, а колаборантів, адже ті знали про його діяльність, адресу та родину.
Та навіть попри страх, який посилювався після звісток про тортури в катівнях, іноді під час збору грошей дядя Гриша вмикав Гімн України, щоб підтримати дух земляків. А на День Незалежності 24 серпня виїхав на свій звичний маршрут у червоно-чорній вишиванці.
Григорій розповідає, що йому іноді кидали російські рублі, вочевидь, не здогадуючись, на що йдуть ці кошти, думали: раз він з інвалідністю, то просто жебракує. Він потім ці гроші обмінював на гривні, а за допомогою знайомої працівниці з “А-банку” переказував на картки іншим волонтерам. А вони привозили бійцям допомогу від його імені.
Діяльність дяді Гриші не залишилася непоміченою для російських військових. За його словами, незадовго до вимушеного виїзду з Херсона до нього підійшов представник ФСБ і пригрозив: “Діду, тобі вже залишилося тут кілька днів кататися”.
Товариш Григорія, який йшов поруч, одразу ж запропонував йому евакуюватися. Перед від’їздом дядя Гриша два дні переховувався в його квартирі. А після виїзду до Запоріжжя дізнався, що до тієї квартири навідувались окупанти.
“Виламали двері, зробили там рейвах і свою “візитну картку” залишили на килимах – напаскудили там”, – розповідає дядя Гриша.
Мандри Україною заради перемоги
У Запоріжжі Григорія Янченка зустріли тамтешні волонтери, влаштувавши його у “Солдатському привалі” – хабі для військових. У Запоріжжі він продовжував збирати гроші. Але згодом кількість пожертв почала зменшуватися. Тоді, з січня 2024 року, дядя Гриша почав їздити по всій Україні, затримуючись у кожному місті для збирання пожертв десь на тиждень.
Він вже побував у всіх обласних центрах, шести містах районного підпорядкування та трьох містах за кордоном (Везель, Падерборн, Дюссельдорф у Німеччині), де зібрав понад 2 тисячі євро (близько 80 тисяч гривень), за які купили мавіки.
“Кожна поїздка – майже на пів мільйона гривень, – каже волонтер.
За його словами, найбільше за день вдалося зібрати 36 тисяч гривень. Наразі він активно збирає кошти на FPV дрони, Старлінки, РЕБи та генератори.
Він співпрацює з 25-ю Січеславською бригадою, з 59-ю бригадою і з батальйоном “Вовків да Вінчі” й сам їздить на фронт передавати допомогу. А за останній виїзд він передав бійцям 26 FPV-дронів, по 13 на кожну з двох бригад.
Нагороди та визнання, дивовижні суми зборів та мрії про майбутнє
Діяльність Григорія Янченка не раз відзначалася. У 2019 році Президент України вручив йому орден “За заслуги” III ступеня. У 2020 році він вперше став переможцем Національного конкурсу “Благодійна Україна” у номінації “Народний благодійник”, отримавши підтримку 51% голосів під час онлайн-голосування. У Міжнародний день волонтера у 2023 році Григорій Янченко отримав відзнаку Президента України “Золоте серце”. А цьогоріч він знову здобув перше місце у номінації “Народний доброчинець” конкурсу “Благодійна Україна” – за нього проголосували 2059 людей. Переможця обирали шляхом народного онлайн-голосування.
Крім того, дядя Гриша – Почесний громадянин Херсона та Лицар ордену “Народний Герой України”.
За роки своєї діяльності він зібрав неабиякі суми:
- За перші роки зборів, з початку 2014 року – 4,5 мільйони гривень.
- Під час окупації – близько півмільйона гривень.
- За останні півтора року, мандруючи по всій Україні, – понад 6 мільйонів гривень.
Тож йому вдалося зібрати близько 11 мільйонів гривень на потреби української армії.
Дядя Гриша, якому 3 липня виповниться 78 років, зізнається: має одне велике бажання – закінчення цієї війни. Проте, він підкреслює, що навіть після перемоги його волонтерська діяльність не припиниться. Найближчі 50 років дядя Гриша планує не відпочивати, а допомагати пораненим, особливо тим, хто потребує протезування, та родинам загиблих воїнів.
