Після звільнення правобережної Херсонщини чимало аграріїв повернулися до зруйнованих окупантами господарств із надією відродити свою справу. Самотужки, не чекаючи офіційного розмінування, вони очищували поля від вибухонебезпечних предметів і знову бралися до землі.
Та коли сільськогосподарські угіддя росіяни почали нещадно накривати артилерією і атакувати дронами, не всі витримали ці випробування.
Серед тих, хто продовжує працювати на рідній землі, — керівник приватного підприємства «УКАН» Андрій Повод. Попри зруйновані під час окупації склади, вигорілі від обстрілів гектари полів, вкрадену техніку, постійні дронові атаки та артобстріли, йому вдається тримати свій аграрний фронт.
Як у підприємстві розпочали сільськогосподарський сезон-2025, скільки землі і які культури вдалося засіяти, і що мотивує залишатися на Білозерщині попри всі труднощі, — у нашій розмові з Андрієм.
Не зважаючи на щоденний ризик, у 2025 році агропідприємству «УКАН» вдалося засіяти близько 1500 гектарів землі.
Озима пшениця, озимий ячмінь, ріпак, зимуючий горох, соняшник, олійний льон — на перший погляд, хороший набір культур для аграрного регіону. Але ні. Бо вже зараз фермер знає: щонайменше 500 гектарів — третина всіх посівів — залишаться незібраними.
«Ми посіяли, але збирати не будемо. Ворог не дає нам підійти до власного ж урожаю! І ніхто точно не ризикуватиме життям людей», — каже керівник господарства Андрій Повод.
Ці поля — під постійним прицілом. Над ними щодня кружляють FPV-дрони. А навіть розміновані раніше ділянки знову можуть приховувати смертельну небезпеку — уламки боєприпасів, які вибухають при найменшому дотику.
Наразі господарству вдалося розмінувати і засіяти поля біля Таврійського та Правдиного. А от ділянки біля Кізомису — ще один болісний приклад втрати. Їх в «УКАНі» самостійно розчистили ще після деокупації, але за три роки так і не змогли засіяти — занадто небезпечно.
У листопаді 2024 року дрон влучив у вантажівку з зерном прямо на господарській базі поблизу Розливу. Після того підприємство довелося релокувати. Тепер і техніка, і працівники працюють в інших умовах. Але стара база — як і раніше — залишається важливим логістичним пунктом, тож працівники змушені туди навідуватися. І саме там їх регулярно чатують дрони.
«Вони літають постійно. Дрони — страшніше за артилерію. Від снаряду ще можна сховатися, коли чуєш перший вихід. Від дрона — ні», — говорить Андрій.
Один із останніх моторошних епізодів — удар FPV-дрона по машині агронома із сусіднього господарства. Чоловік поїхав на огляд поля і вижив лише завдяки бронежилету і касці. Його побачили співробітники «УКАНу», вони й відвезли пораненого до лікарні. Але таких історій — десятки. І кожна з них змінює темп й логіку роботи, змушує думати не про плани, а про шляхи евакуації.
Техніки, якої до повномасштабного вторгнення у підприємства був цілий парк, тепер обмаль. Тому “УКАНу” надають її у тимчасове користування.
Частину вдалося відремонтувати, а зернозбиральний комбайн і трактор із сівалкою, як і торік, надали в межах ініціативи благодійного фонду Говарда Баффета «Жнива Перемоги».
А от купувати нову сільгосптехніку в нинішніх умовах фермер не бачить сенсу.
«Ми навіть не впевнені, чи зможемо зібрати урожай. Які тут можуть бути серйозні інвестиції, якщо земля — під обстрілами? І цей рік не буде винятком — поля знову горітимуть. Але ми тримаємось. Взяли ще трохи землі в оренду… Та планувати щось складно. Готуєш землю, сієш, розраховуєш… а потім — наче упираєшся в стіну. Ми вже відступили від Дніпра, ймовірно, доведеться ще. Ситуація з безпекою погіршується, обстріли частішають», — говорить Андрій Повод.
Про погодні умови він тепер і не згадує — каже, відколи почалась війна, перестав скаржитися на погоду.
Бо головна проблема тепер – артилерія і дрони, через які неможливо працювати і зібрати врожай, що, звісно, позначиться на результатах.
«Колись ми переживали за опади чи засуху. Тепер головне — щоб над головою нічого не літало», — з гіркою усмішкою додає він.
У таких умовах аграрій навчився максимально мобілізовувати ресурси. Одна з речей, що допомагає триматися на плаву, — система зберігання зерна в полімерних рукавах. Зерно зберігають просто неба, і вже другий рік це дозволяє уникати втрат, коли звичайні склади часто стають мішенями. Під це навіть закупили розпаковувальні установки. Частину врожаю минулого року зберігали у колег із сусідніх господарств. Сьогодні — допомагають уже їм. Бо вижити можна тільки разом.
Працівників у господарстві вистачає, хоча загалом ситуація в регіоні складна. Деякі агропідприємства, розташовані ближче до лінії фронту, уже призупинили роботу. Люди переходять туди, де ще можна працювати. А у ПП «УКАН» є стабільна зарплата, бронювання — і це допомагає тримати колектив.
Підприємство живе. Зранена земля дає паростки. І якщо торік насіння для посівної в «УКАНі» отримували від міжнародних організацій й волонтерів, то цьогоріч змогли засіяти своїм і закупленим.
Але сьогодні Андрій Повод не чекає грантів, пільгових кредитів чи нової техніки. Мріє про одне — тишу. Бо найболісніше — не знати, чи вдасться продовжити родинну справу, яку його батько розпочав 22 роки тому.
«Ми тримаємося завдяки ЗСУ. І потрібно нам лише одне — припинення бойових дій. Все інше зробимо самі», — каже фермер.
Та після цієї розмови важко позбутися відчуття, що тепер тут борються за високі врожаї. Бо насправді йде невтомна боротьба за життя, можливість працювати на своїй землі і просто бути українцем.
Новини Херсона та Херсонської області. Наша мета – забезпечити користувачів широким спектром поглядів та інформації про Херсонську громаду. Ми прагнемо сприяти інформаційному розмаїттю та об’єктивному інформуванню громадськості.
