У Херсоні війна відчувається на кожному кроці. Перезвон сирен змішується з вибухами, а тишина часто є сигналом нової небезпеки. Незважаючи на постійні обстріли, руйнування та стрес, мешканці Херсона продовжують жити й працювати. Вони ремонтують пошкоджене майно й підтримують одне одного, тримаючись за свою домівку.
Журналісти Новини.LIVE поспілкувались з Романом Баклажовим, головою спільноти колишніх цивільних полонених “Бранці Херсона”, про те, як змінилось місто та чим живуть його мешканці.
Сучасність Херсона
Після багатьох місяців обстрілів, обличчя Херсона істотно змінилось. Центральні райони залишилися напівпорожніми, а багато вулиць зруйновані або покинуті. Життя тримається на околицях, де спостерігається менша інтенсивність артилерійських ударів і збереглась частково інфраструктура. Основна маса людей зосередилась у Таврійському та Шуменському районах, де відкриті кав’ярні, магазини та хоча б частково працює транспорт. Проте загроза залишається, адже ракети не мають цілей.
“В даний час активність збережена лише в двох з п’яти районів: Таврійському та Шуменському. Інші райони майже повністю спустошені або знищені,” — зазначає Роман Баклажов.
Ситуація з обстрілами
Страх в Херсоні — це не лише звуки вибухів. Багато людей живуть у стані глибокої підозри. Вони не вірять у стабільність ситуації, у захист, у те, що місто не залишать вдруге. Події 24 лютого 2022 року залишили глибокий слід: тоді Херсон був зданий без бою вже в перший день вторгнення. Цей біль досі не загоївся. Проросійські інформаційні атаки легко поглинають чутливі до таких новин уми мешканців.
“Наразі в Херсоні панує песимізм. Багато хто вірить, що місто знову можуть залишити, що це може бути політичним рішенням. Ми вже пройшли це 2022 року, коли Херсон був під контроль за кілька годин,” — згадує Баклажов.
Жити під обстрілами — це означає вираховувати кожну хвилину до наступного “прильоту”, насолоджуючись кавою, не знаючи, чи це останній ковток. Деякі мешканці вже звикли до цього стану, але багато хто продовжує відчувати страх. Роман Баклажов зауважує, що реакція на обстріли різна: “Масовані обстріли трапляються 2–3 рази на добу. Артилерія швидко з’являється, стріляє й зникає. Хтось встигає втекти в укриття, а інші ж — ігнорують. Я не звертаю на це уваги, а мій друг боїться під час кожного вибуху.”
Повернення з полону
Війна стала новим етапом у житті Романа після виходу з полону: боротьба з психологічними наслідками, травмами та системою, яка не завжди сприймає полонених як героїв. Розуміння того, що певний період реабілітації буде тривалим і складним, спонукало його діяти.
“Понад два роки минуло, але я нещодавно був у лікарні, брав ліки. Важливо, що допомогла підтримка друзів та родини. Я не залишався без діла: спершу працював, а потім заснував організацію “Бранці Херсона”. Більше 160 людей об’єднують зусилля для підтримки одне одного та відновлення Херсонщини,” — ділиться він.
Найнебезпечніші райони міста залишаються без допомоги, оскільки волонтери не наважуються туди їхати, а міжнародні організації не можуть гарантувати безпеку. Проте, бригади з колишніх полонених виїжджають туди. Вони підготовлені, оснащені засобами безпеки й знають алгоритми дій під час обстрілу, і не бояться повертатись. “Ми працюємо там, де інші не наважуються. Знаємо, коли ховатися та як реагувати. Хто хотів — той уже поїхав,” — підсумував Баклажов.
Херсон — місто, яке пережило відчуття залишеності й окупації. Воно продовжує жити, незважаючи на небезпеку. Мешканці не чекають ідеальних умов, а просто діють — ремонтують дахи, прибирають уламки, рятують поранених. Це їхній дім, і вони залишаться тут, аби підтримувати цей край. Херсон сильний, інакше бути не може.
ХЕРСОН Онлайн общественно политическое интернет издание
