У нашій реальності настільки багато болю та трагедій, що важко уявити, скільки зародилося історій.
Коли я розмірковую про людей, які втратили свої домівки через війну, в пам’яті спливає спілкування з жінкою зі сходу, ймовірно, з Донеччини. Вона ділилася своїм горем, розповідаючи про те, як вона з чоловіком, вже на пенсії, мріяли провести старість у затишку. Вони тяжко працювали, відремонтували будинок, забезпечили його усіма зручностями, навіть встановили сонячні панелі.
«Тепер нашого будинку немає. В старості ми залишилися без нічого», – написала вона.
Я могла лише відповісти: «Але у вас залишилася одна одне — ви разом».
Це було два роки тому. Доля тих людей невідома, але сподіваюсь, що вони залишилися разом.
Їхній будинок-мрія з усіма зручностями тепер є частиною минулого.
Сьогодні, під час поїздки до Херсона, я знову пережила дежавю. На трасі Миколаїв-Херсон я побачила згорілі автомобілі, постраждалі від дронових атак, і знову згадала свій перший виїзд під час окупації, коли намагалася дістати хліб, ліки та котячий корм.
У пам’яті з’явилися образи військових з автоматами, які патрулюють вулиці, та перший блокпост з нечистими від бруду солдатами. Я довгий час не могла порахувати кількість обстріляних автомобілів, які я бачила. Здається, я нарахувала близько восьми, не рахуючи перевернутого автомобіля швидкої допомоги і збитого літака. Це було справжнє місцеве апокаліпсис. Окупація лишила незабуті сни, які я досі не можу змити.
Чи відчуваю я страх, повертаючись до Херсона? Не скажу, що так. Я розумію, що це може видаватися неадекватним, але ж реальність така.
Проте, є й позитивні моменти: організатори обіцяють змінювати маршрути в разі потреби, а над трасою продовжуються роботи з встановлення захисту. Попри загрози, робота триває. Херсон зустрічає сонячним промінням та усмішками людей — сподіваюся, що місто вдасться втримати.
Кожен, хто пережив окупацію в Херсоні, пам’ятає листопад без води. Зараз водоканали опинилися у складних умовах, обслуговуючи меншу кількість споживачів, але з тією ж інфраструктурою. Які кроки робить уряд для підтримки комунальної сфери?
Останнім часом уряд дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за кордон під час воєнного стану. Це може свідчити про те, що ситуація триватиме ще три роки, що вказує на певний оптимізм. Влада сподівається, що молоді, які виїхали, повернуться і підтримають тих, хто дав їм цю можливість.
Херсон і далі залишається в зоні небезпеки. Дрони противника безпечно пересуваються містом і, здається, перебувають на трасі Херсон-Миколаїв. Сьогодні кілька разів рух перекривали через ці загрози.
Це викликає страх: мультиплікаційний фільм «Маша та ведмідь» заробив 2,4 мільйона доларів лише на українських глядачах у 2025 році. Це означає, що українці, мимоволі, стали частиною фінансування агресії проти себе.
Міністерству цифрових технологій слід зайнятися блокуванням каналів, які підтримують ворожу пропаганду, а не зосереджуватися на блокуванні сторінок європейських установ.
