Колишній мер Херсона пробув у російському полоні майже три з половиною роки. Впродовж цього часу він неодноразово висловлював бажання не бути обміняним на російських солдатів. Наразі його переслідує відчуття провини за тих, хто все ще чекає на обмін, у той час як він веде лікування.
Редакція MOСТ провела інтерв’ю з Володимиром Миколаєнком, де він розповів про свої роки в полоні, відмову співпрацювати з росіянами, залякування, погрози, інформаційний вакуум та момент, коли дізнався про визволення рідного Херсона.
- Ви прожили в колонії без будь-якої інформації, так?
З самого початку затримання і до 24 серпня 2023 року ми були позбавлені актуальних новин з України. Нам надавали лише пропагандистські матеріали, через які ми дізналися про підрив “Північного потоку”. Також переправляли інших полонених, які ділилися новинами, зокрема про підрив Каховської ГЕС. Це нас шокувало, адже стало зрозуміло, скільки людей могло постраждати у разі прориву греблі. Ймовірно, постраждали й Олешки, Гола Пристань.
Головним завданням росіян було умовити мене до співпраці. Ще до призначення Сальда на посаду, вони пропонували мені очолити цю область. Коли мене вивозили до Севастополя, один із представників ФСБ запитав: “Ти ще не передумав? Якщо ні, тобі потрібно переосмислити все за місяць-два, адже ми таки доб’ємо ваші Сили спеціальних операцій”.
Але минув не місяць, не два, і Сили спеціальних операцій залишилися незнищеними.
- Доводили до співпраці? Що казали про справи в області?
Вони стверджували, що Херсонщина — це їхня історична територія. Спочатку й мови не було про місто. Я наголошував, що мені 62 роки, і в нас на таких посадах працювати дозволено до 60. Вони ж сказали: “Чи не жартуєш?”. Я відповів, що готовий поділитися інформацією щодо підготовки міста до опалювального сезону, якщо це потрібно. Наголосив, що вони несуть відповідальність за життєдіяльність Херсона. Я пишаюсь тим, що жителі Херсона не відправляли дітей до шкіл, щоб навчатися за російськими підручниками.
- Що говорили про Сальда?
Коли його призначили, вони показали мені документ, де було написано його ім’я. Я не зміг стримати сміху, адже знав його і розумів, що він пропонував мені неправомірні речі. Вони запитали: “Чому ти смієшся?”. Я пояснив, що його можливостей недостатньо. Згодом з’явилися інші персонажі, і я зрозумів, що Колихаєв або був усунений, або сам залишив посаду. Це сталося наприкінці квітня, вже перед виїздом до Севастополя.
Після цього до мене завітав один із співробітників. Діалог відбувся наступним чином: “Ти ж розумієш, що досі в полоні?” — “Ні, тут таких, як я, багато. Чому я маю вийти раніше?” — “Так ти не переосмислив?” — “Ні, чекатиму на звільнення всієї України”.
- Ви розповіли це співкамерникам?
Коли я повернувся до камери, мене запитали: “Чому ти такий веселий? Чи цукерок поїв?” Адже нещодавно до нас приїжджав слідчий, який приніс кілька солодощів. Ми ділили одну цукерку на трьох, опинившись без солодкого більше року. Я відповів: “Та ні, Херсон український”. Всі в камері зраділи.
Детальніше інтерв’ю доступне за посиланням.
