Сьогодні Олександр Безверхній активно працює з металом, водить автомобіль, проводить час із сім’єю та служить прикладом для інших. Важко уявити, що ще рік тому лікарі навіть не могли запевнити, що один з найважчих пацієнтів зможе просто сидіти. Олександр отримав серйозні поранення 22 січня 2023 року, пройшов через понад 100 операцій та має ампутовані обидві ноги. Проте, незважаючи на песимістичні прогнози, він успішно пройшов курс протезування в США і, повернувшись до України, поступово адаптується до нового життя. Його історія є яскравим прикладом того, як сила волі та підтримка допомагають в подоланні складних випробувань. Читайте далі про Олександра в нашому матеріалі.
Не гаяти часу, а діяти
«Усе гаразд. Звикаю до домашньої обстановки після тривалого лікування. Використовую спеціальні протези й колінні модуляційні механізми і намагаюся не користуватися візком. Поступово реабілітуюсь», – так починає нашу розмову Олександр.
Він зізнається, що ніколи не любив залишатися без діла і, повернувшись додому, почав відновлювати життя, адаптуючи його під свої нові можливості. Першим завданням стало повернення за кермо. Найдовша поїздка, яку він вже здійснив, – п’ятигодинний маршрут “Київ – Тернопіль”.
«На щастя, в Україні є спеціалісти, які переобладають автомобілі для людей з ампутованими кінцівками. Це дійсно швидко – займає кілька годин. Лише потрібно змінити коробку передач, щоб газ і гальмо долалися правою рукою. Водити для мене важливо, адже все життя проводив за кермом», – зазначає Олександр.
Наступна мета – здійснити обіцянку донці Ніколь. Вона хотіла представити тата своїм друзям, тож у день прибуття Олександр пішов з нею до танцювального гуртка ввечері й до дитячого садка вранці.
Візит Олександра до доньки в дитячий садок. ФОТО надане співрозмовниками
«Я подякував вихователям, адже донька показує відмінні результати в танцях та має кубки. Спілкування з дітьми додає мені радості, а Ніколь була щаслива, і я також. Разом ми намагаємося компенсувати час, втрачений через службу та реабілітацію – граємо та малюємо», – ділиться Олександр.
Повернення до роботи також у планах Олександра. До початку війни він працював на фермі та був електрозварником. Тому зараз, використовуючи свої навички, вирішив зайнятися виготовленням металевих виробів. Олександр отримав підтримку колективу підприємства в Тернополі, що допомогли облаштувати його робоче місце відповідно до фізичних потреб.
«Колеги надихнули мене ще більше. Наразі я сам вирізаю та зварюю різні металеві вироби, пов’язані зі Збройними Силами України. Я шукав щось подібне на подарунок, але або це коштувало забагато, або не відповідало моїм смакам. Постепенно просуваю свої роботи в соцмережах. Плани – провести благодійний розіграш на підтримку армії», – розповідає Олександр.
Олександр за роботою з металевими виробами. ФОТО надане співрозмовниками
Олександр впевнений, що цивільне життя налагодиться. Головне – дати собі час, щоб усі процеси стали на свої місця. А особистим джерелом натхнення він вважає підтримку рідних.
Вражаючі результати реабілітації у США
Олександр пройшов через тривалий і важкий період лікування перед нинішнім етапом. Багато українських організацій відмовлялись допомагати у його випадку, оскільки численні ампутації та пересадки ускладнювали процес протезування. Родина звернулася до клініки “Protez Foundation”, де їм допоміг провідний спеціаліст Яків Градінар.
Родина Олександра. ФОТО надане співрозмовниками
«Ми з донькою Ніколь вирушили на зустріч. Вона щиро сказала Якову: «Ти зробиш так, що тато знову зможе ходити». Це дуже вразило Якова, який цінує сімейні зв’язки. Він оглянув Олександра і казав, що не має досвіду з такими випадками, але спробує», – розповідає Юлія Безверхня.
Спочатку Олександру на виготовили накладку на куксу, а згодом – протезні гільзи. Але для подальшого лікування було потрібно їхати до США, де пропонували більш розвинуті технології.
«Пристосування потрібно було регулярно коригувати, оскільки кукси зменшувались. У нових гільзах поступово підвищували висоту, щоб я навчився тримати рівновагу. Ходити на нових колінних модулях часто складно, особливо враховуючи нові навантаження. Але в США я зумів адаптуватися і почати впевнено пересуватися», – пояснив Олександр.
У США Олександр провів три місяці – менше, ніж зазвичай потрібно пацієнтам з подвійною ампутацією. Група реабілітації стала підтримкою для нього, оскільки всі по черзі підбадьорювали одне одного, тому результати були вражаючими.
Яків Градінар та Олександр Безверхній під час реабілітації в США. ФОТО надане співрозмовниками
«Яків зазначив, що пацієнти з подвійною ампутацією перебувають у реабілітації щонайменше півроку. Олександр показав чудові результати, отримавши впевненість у собі. Після повернення додому, він пересувається здебільшого на більш легких протезах», – додає Юлія.
Олександр підкреслює, що реабілітація триває протягом усього життя. Зміни в взутті можуть вимагати переналаштування протезів. «В буденному житті навіть невеликі бордюри чи пандуси без поручнів можуть створити серйозні труднощі», – описує він проблеми, з якими стикається.
Надихати інших
Сім’ю Безверхніх часто запрошують на заходи, де вони діляться своїм досвідом, адже їхня історія доводить, що надія може стати рушійною силою. Спочатку їхня розмова про пережите була складною і емоційною, але згодом вони навчилися приймати те, що сталося.
Олександр та Юлія на одному з заходів. ФОТО надане співрозмовниками
«Тепер хочу надихати інших вірити у свої сили. Складнощі можуть бути різними, але не варто слухати негативні думки. Ми пройшли довгий шлях від лікарні до сьогодення і можемо стверджувати, що головне – вірити в краще», – зазначає Юлія.
Олександр додає: «Спочатку я не хотів бути прикладом, але згодом зрозумів, що моя історія важлива для інших. Я почав ділитися своїм життям у соціальних мережах, демонструючи, що навіть з ампутаціями можна залишатися активним», – говорить він.
Мрії стають цілями
У родини Безверхніх багато планів на майбутнє. Одним із них є здобуття Юлією інженерної освіти в сфері протезування. В США вона пройшла спеціальний курс, і це стало її новою метою.
«Яків запропонував мені взяти участь у протез-академії, щоб я зрозуміла процес виготовлення. Це захопило мене, і тепер я майструю власні культи приймачі для свого чоловіка», – ділиться Юлія.
Олександр підтримує рішення дружини змінити професію і додає, що тепер завжди матиме професійного протезиста під рукою. Сам він також навчився багато чому та може здійснювати базовий догляд за протезами самостійно.
«Ми закрили багато важливих питань, але попереду чимало спільних мрій. Найголовніша з них – відвідати рідну землю, а також мрія про власний будинок. Я вірю, що поступово ми досягнемо цього», – підсумувала Юлія.
Олег Пархітько
Яніна Надточа
