Яким є сучасний херсонець? Головне: де б він не перебував сьогодні – вдома, в іншому регіоні, за кордоном – він втомлений, але не втрачає оптимізму. Далі – розмова із соціологом про транформацію херсонців.
Минуло вже понад 4 роки повномасштабної війни, яка залишила слід у свідомості кожного жителя Херсонщини. За цей час, починаючи з 2023-го, місцеві соціологи провели понад 45 досліджень, щоб розуміти, як змінюються настрої жителів Херсонської громади. Висновки неоднозначні: психологічний стан людей погіршується, але водночас у них зберігається бойовий дух.
Про це «Гривні» розповів Микола Гоманюк, експерт-соціолог, голова Херсонського обласного відділення Соціологічної асоціації України.
Втома, стійкість і самопідтримка
«Психологічний стан херсонців стає гіршим, це очевидно. Але при цьому в херсонців не з’являються поразницькі настрої. Стан втоми від війни, від того тиску, під яким живуть херсонці, наростає. Проте вони не кажуть: хай уже все закінчується, віддавайте все підряд, тільки щоб не стріляли, не було чутно вибухів», – каже соціолог.
Він додає, що такий стан характерний як для херсонців у Херсонській громаді, так і для тих, хто виїхав. Адже громада хоч і розірвана, проте херсонці живуть в одному інформаційному полі.
Водночас для містян, які залишаються вдома, найголовнішим є виживання. Вони навіть не використовують тригерних слів на кшталт «смерть».
«Люди живуть у постійному екзистенційному порядку денному, де головне – питання безпеки і виживання, вони затьмарюють усе інше. Головне – зберегти життя. Цікаво, що люди в Херсоні не вживають під час опитувань слова чи фрази «смерть», «нас вб’ють», «мене вб’ють», «я загину». Вони замінюють їх евфемізмами, наприклад: «приліт у мою хату». Не кажуть «Мене можуть вбити», а – «Буде приліт у мою хату». Це своєрідний підсвідомий спосіб самопідтримки», – розповідає Микола Гоманюк.
Локальний патріотизм і запит на унікальність
За роки війни серед херсонців значно посилився локальний патріотизм. Таке явище було притаманне містянам і до повномасштабного вторгнення РФ, проте нині воно просто зашкалює в Херсоні, каже соціолог. Любов до рідного краю – це наш стабільний херсонський феномен, підкреслює він.
До речі, це підтвердило й нещодавнє опитування, проведене на замовлення БО «Фонд громади міста Херсон «Захист». Згідно з його результатами, 91% опитаних пишаються тим, що вони – херсонці, і це відчуття зростає з плином часу.
Окрім того, херсонці відчувають особливу ідентичність і вважають, що регіон заслуговує на певні привілеї.
«Проявляється запит на унікальність. Наприклад, у баченні економічного розвитку. Херсонський бізнесмен вважає, що ми заслужили на вільну економічну зону. Або принаймні на якісь податкові послаблення, пільги тощо. Так вважають і аграрії, і підприємці. Є в нашому суспільстві така думка, що ми цього заслужили», – пояснює експерт.
Про довіру та парадокси
Стабільним серед херсонців за роки великої війни залишається високий – майже стовідсотковий рівень довіри до Збройних Сил України та ДСНС. Зросла й повага до комунальних служб, які працюють у надзвичайних умовах. Водночас недовіра до місцевої влади нікуди не зникла.
«Що цікаво, порівняно з довоєнним часом, виросла довіра до комунальних служб. Звісно, в якомусь сенсі вони як працювали, так і продовжують працювати. Але нинішні умови роблять їхню роботу подвигом. «Парки Херсона», наші електрики, інтернет-провайдери та інші – вони всі заслужили народну повагу.
А от що не змінилося, так це недовіра до влади – міської та обласної. І тут не йдеться про недовіру до конкретних людей, це скоріше інституційна недовіра. Ми її успадкували ще з довоєнних часів.
Тож маємо нині такий парадокс: люди довіряють комунальному підприємству, а інституції, яка керує цими підприємствами, не довіряють», – зазначає Микола Гоманюк.
Кожен адаптується по-своєму
Усе-таки певна різниця між тими, хто залишився в громаді, й тими, хто виїхав, простежується в дослідженнях.
«Ми додали в наші опитування одне питання, яке може здаватися дивним. Щороку запитуємо: «Чи ставили ви ялинку на Новий рік?». З отриманих відповідей бачимо, що все більше херсонців, які виїхали з Херсона, ялинку ставлять, а ті, хто залишаються в Херсоні, продовжують її не ставити, бо вважають, що ялинки й свята – не на часі», – каже наш співрозмовник.
Він додає, що херсонці, які живуть за межами громади, адаптуються, втягуються в буденне життя. Водночас і херсонці вдома – теж адаптуються. Як приклад соціолог наводить роботу в прифронтовому місті підземних просторів, де проводять заняття з йоги, аеробіки, художні студії тощо.
«Минулого літа неподалік від свого дому я постійно бачив волейболістів на спортмайданчику. Хлопці грають і спостерігають: одні – за м’ячем, інші – за небом, на випадок появи ворожих дронів. Тож херсонці теж поступово адаптувалися, але звісно, втягнутися в мирне життя простіше, ніж у воєнне», – підкреслює Микола Гоманюк.
Портрет сучасного херсонця
Отже, сучасний херсонець – людина втомлена, але незламна. Він живе між страхом і надією, між руїнами й прагненням до відновлення. Війна не зламала в нас головного – довіри до наших захисників, солідарності громади та переконання, що Херсон заслуговує на мирне майбутнє.
На головній світлині: довіра до ЗСУ серед херсонців залишається стабільно високою. Листопад 2022 року, жителі Херсона радіють звільненню міста.
Фото: фейсбук/Ігор Цуркан
