Науковці з Мічиганського університету виявили складну екосистему грибів, червів та тихоходок на глибині до 500 метрів під регіоном Великих озер. У зразках води вони зафіксували 689 видів грибів, 13 з яких стали новими для науки.
Вода льодовикової доби та життя в сланці
Дослідницька група збирала воду з газових свердловин у сланцевій формації Антрім, яка охоплює більшу частину регіону. Свердловини досягали глибини від 198 до 500 метрів. Ізотопне датування вказує на те, що вода востаннє контактувала з поверхнею 11 тисяч років тому, ще за часів льодовикової епохи.
Після танення льодовиків вода переносила гриби та бактерії у глибини через пористі шари породи. Осідаючи у тріщинах сланцю, мікроорганізми почали живитися органічними речовинами, що містяться в камені. Одна крапля води могла містити близько 250 грибкових клітин — стільки ж, скільки у краплі океанічної води. У масштабах олімпійського басейну їх кількість становила близько 12 трильйонів.
«Наше дослідження ставить під сумнів уявлення про те, що глибокі надра не є придатними для складнішого життя, як гриби, — зазначає Квінн Мун, еколог з Мічиганського університету та провідний автор роботи. — Ми можемо істотно недооцінювати біомасу та різноманіття грибів на планеті, адже ніколи не враховували надра в оцінках глобального грибкового біорізноманіття».
Підземна харчова мережа
Окрім грибів, команда знайшла й інші складні форми життя, включаючи тихоходок і сегментованих червів. Всі ці організми утворили підземну харчову мережу: деякі з них полюють один на одного, а інші паразитують. Джерелом їжі для цієї екосистеми слугує сам сланець.
Дослідники припускають, що гриби, разом із бактеріями та іншими організмами, перетворюючи частину давнього матеріалу на газ, можуть робити підземний вуглець біологічно активнішим, замість того, щоб залишатися ізольованим у надрах тривалий час.
«Незалежно від того, чи виникли ці гриби в глибинах, чи були занесені туди, багато з них мають адаптації, які дозволяють їм рости і впливати на вуглецеву динаміку у глибоких шарах землі», — коментує Тім Джеймс, професор екології та еволюційної біології Мічиганського університету та старший автор дослідження.
Результати дослідження опубліковані в журналі The ISME Journal.
