На колінах жінки – автомат АКСУ, а на руці – тактичний годинник. Декоративні елементи її зовнішності мінімальні. Готуючись до розмови з журналістами, вона використала трохи косметики, але зазвичай цього не робить, вважаючи недоречним і навіть шкідливим у польових умовах.
Олена Смуженко, одеситка, у мирному житті була мисткинею: керувала продюсерським центром, організовувала фестивалі, викладала вокал, виступала як акторка, співачка й піаністка. Нині всі ці заняття призупинені.
Олена – старша бойова медикиня інженерної роти 126-ї бригади ТрО, яка бореться з російською агресією на території Херсонщини.
Станом на початок 2024 року в Збройних Силах України служать 45 587 жінок, загальна кількість жінок у структурах армії перевищує 62 тисячі. Для порівняння: у 2014 році в українській армії було понад 49 тисяч жінок, з них 16 557 – військовослужбовиці.
– Олено, з якого часу ви служите?
– З березня 2022 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення, спочатку я вирішила залишитися в Одесі через маленьких дітей. Але потім зателефонував командир цього підрозділу, якого я знала давно. Він запропонував: «Якщо ти не хочеш виїжджати за кордон, я заберу тебе до себе». І забрав. Я потрапила до чудового колективу.
Ми пройшли навчання практично з усіх питань: тактична підготовка, медичне навчання, виїзди та злагодження. Це було корисно і приємно. Коли оголосили, що ми стаємо бойовою бригадою, я зрозуміла, що не можу залишати своїх товаришів, і залишилася з ними до кінця, який, на жаль, поки що не видно.
– Чи було вам важко адаптуватися до військового життя?
– Якщо бути відвертою, мені здавалося, що до армійського життя в мене було більше порядку, ніж до того. Я розумію, що структурування в армії – це природно, а успіх справи залежить від здатності людей самоорганізовуватися.
– Чим ви займаєтеся у підрозділі?
– Зараз я займаюся навчанням інструкторів, підвищуючи їх кваліфікацію, передаючи досвід зарубіжних колег. Проте ми не обмежуємося лише теоретичними матеріалами. Навчання проводять ті, хто сам це добре вміє. Ніхто не має права ставити задачу, яку не може виконати самостійно.
Перед кожним заняттям ми збираємося, визначаємо, як будемо працювати, виправляємо помилки, коригуємо плани. Лише після цього починаємо викладати.
– Чи сумуєте ви за своєю творчістю? Адже в армії на це, напевно, немає часу.
– У нашій бригаді є чимало творчих людей, і це допомагає підняти настрій. Наприклад, у нас є хлопці, які грають на гітарі, співають.
– Чи існує якась форма самодіяльності?
– Так, звичайно. Це необхідно для розслаблення, краще, ніж шкідливі способи боротьби зі стресом.
– Яка роль жінки в армії, чи важко вам працювати в чоловічому колективі?
– Часто чую це запитання (сміється). Все залежить від колективу. Якщо навколо вас виховані люди, то стать не має значення. Важливо дбати один про одного. Я відчуваю, що мене іноді намагаються оберігати. Проте жінки в армії – такі ж військовослужбовці, як і чоловіки. Виконання завдань не залежить від статі. Є речі, які жінки можуть виконувати більш ефективно, хоча не всі це розуміють. Проте ми рухаємося в цьому напрямку.
Особисто у мене немає на що скаржитися. У мене все добре.
– Жінка в армії, з усіма специфічними моментами, такими як догляд за собою, косметика. Як часто вам вдається використовувати косметику?
– Оскільки сцена була важливою частиною мого цивільного життя, я не уявляла себе без косметики. Перші півроку в армії намагалася користуватися нею, але зрозуміла, що в таких умовах це недоречно. На полі, де є пил і сонячні промені, косметика швидше за все шкодить, викликаючи подразнення. Тому я обмежилася засобами для очищення і живлення шкіри, які також використовують мої колеги, адже польові умови впливають на всіх.
Доводиться також забути про манікюр, адже постійно ламаються нігті. У нашій професійній діяльності це може бути небезпечним.
– Яка ваша роль у підрозділі? Чим займаєтеся?
– Я виконую обов’язки старшого бойового медика інженерної роти. Переважно працюю з саперами під час розмінування. Якщо лікар виїжджає в поле, я супроводжую його. Багато часу проводимо на ногах, і я пройшла інженерну підготовку, щоб бути на одному рівні з ними. Також слідкуємо за здоров’ям бійців, перевіряючи медичну документацію і виконання лікарських рекомендацій.
– Чи був у вас досвід застосування медичних знань у польових умовах?
– Так, такі випадки були. Я вдячна, що зараз немає постійної практики. Вона у мене була лише в перший рік війни. Саме в ці моменти стає зрозуміло, чому ти навчалася. Під час надання допомоги сприймаєш всю важливість медицини. Всі військові розуміють це, особливо після різних небезпечних ситуацій. В такі моменти до мене звертаються за порадами, бажаючи навчитися особливостям медичних процедур.
Тактична медицина – це невід’ємна частина військової служби, особливо в умовах війни.
Мост
