Під постійними обстрілами та шквальним вогнем противника бригада швидкої допомоги Білозерки вирушає на виклики. Іноді медики є першими, а нерідко й єдиними, ким можуть розраховувати постраждалі, оскільки інші служби уникають виїздів до прибережних сіл, які піддаються атакам. Ризикування власним життям, медичні працівники витягують людей з-під завалів, надають першу допомогу та евакуюють їх до лікарень. Часто вони самі стають жертвами обстрілів і отримують поранення.
Про складнощі роботи швидкої медичної допомоги у прифронтових регіонах, а також про відвагу та наполегливість своїх колег розповідає директор Білозерської станції екстреної медичної допомоги Юрій Тетеря. Він має значний управлінський досвід, адже багато років очолював Білозерську центральну районну лікарню, а потім обіймав посаду старшого лікаря швидкої медичної допомоги у Херсоні. Останні дев’ять років він є керівником станції в Білозерці.
До початку повномасштабної війни у складі станції працювало 75 медичних працівників, які обслуговували близько 60 тисяч мешканців Білозерського району. Вони надавали допомогу людям у критичних станах, лікували серцеві напади та отруєння. Проте, навіть у найстрашніших мріях, не могли уявити, що доведеться рятувати людей від небезпечних поранень.
“Суть нашої роботи, як і до війни, залишається незмінною. Немає нічого важливішого за людське життя”, – говорить Юрій Тетеря.
Однак, за його словами, тепер доводиться боротися не лише за життя пацієнтів, а й за безпеку самих медичних працівників. 25% колективу вже зазнали поранень та травм.
Керівник станції згадує, що під час першого дня війни його колеги були в стані паніки. Однак потрібно було зібратися та відправитися на виклики, які ставали все частішими.
На третьому дні війни, 26 лютого 2022 року, коли медики транспортували поранених, російські військові обстріляли автобуси швидкої допомоги, що обслуговували мешканців Дар’ївської громади. Внаслідок обстрілу загинув водій, а фельдшер отримав тяжкі поранення.
У березні 2022 року в Миколаїв були евакуйовані медики, що базувалися у селі Посад-Покровське, оскільки село зазнало значних руйнувань.
Окупація Білозерки стала важким періодом для колективу швидкої допомоги.
“Спочатку наші бригади працювали не дуже стабільно, бо не знали, як діяти далі. Проте потреби в допомозі залишалися, і ми продовжували виїжджати на виклики”, – ділиться медик.
Постачання медикаментів та запчастин були обмежені, а багато жінок з дітьми залишили службу. Окупанти часто затримували медиків на блокпостах, перевіряючи їхню діяльність.
“Ситуація почала стабілізуватися, коли наші пацієнти стали переважно літніми людьми. Окрім того, в Херсонському центрі швидкої допомоги нам надали тимчасові посвідчення”, – розповідає Юрій Тетеря.
Цікавий випадок також стався, коли окупанти зажадали зняти український прапор зі стіни станції, натомість медики просто перенесли його до вестибюлю.
“Ми ризикували, адже навпроти були їхні охоронці. Але наш прапор завжди залишався на видному місці, адже ми знали, що вороги тут лише тимчасово”, – додає медичний працівник.
Юрій Тетеря розповідає, як колеги постійно шукали ознаки відступу окупантів.
“10 листопада медики повернулися з Надеждівки і сказали, що наші розвідники обіцяли швидке звільнення. А вже 11 листопада ми стали свідками, як українські військові знімали російські прапори та піднімали українські”, – ділиться він.
Проте невдовзі після цього почалися нові обстріли населених пунктів. Окупанти залишили поля й дороги, замінувавши їх. Медики тепер стикалися із новими викликами – пораненнями від вибухів.
“З командою залишилося 50% співробітників. Багато медиків виїхали, троє стали на службу у Збройних силах України. Ми змушені були адаптуватися до нових умов”, – розповідає лікар.
Тепер, порівняно з першим півріччям 2024 року, кількість викликів із мінно-вибуховими травмами значно збільшилася. Не всі медики здатні витримати цю напругу.
“Усі рішення приймаються фельдшером, в кожному випадку ситуація унікальна. Коли виїжджаємо під обстріл, ми зупиняємося та шукаємо безпечне місце. Одного разу на нашу бригаду скинули вибухівку з дрона, і лише тому, що наші медики скористалися укриттям, вдалося уникнути жертв”, – продовжує Тетеря.
Юрій Тетеря згадує ситуації, коли люди мали конфлікти з медиками, бо працівники швидкої намагалися надати консультації по телефону пацієнтам із малими недугами, у той час як у зруйнованих селищах потребували термінової допомоги постраждалі.
“Там залишилося небагато людей, але вони відмовляються евакуюватися. Тому нам доводиться їхати через десятки кілометрів під обстрілами”, – зазначає медик.
Більше шести автомобілів Білозерської станції стали жертвами обстрілів. Навіть власний дім Тетері зазнав пошкоджень, але всі медики залишаються у строю.
“У нас однин план на всіх – перемога!” – підсумував Юрій Тетеря.
