Я пам’ятаю кожну вулицю центральної частини Херсона, яка розвивалася, змінювалася, жила на моїх очах. Саме там були збудовані ЦУМ, Поштамт, активувалася робота кінотеатру “Україна”, хоча й не встигла прийняти глядачів. Не згадуючи вже про численні МАФи. Досі вони живуть у моїй пам’яті як яскраві картини. І щоразу, коли я прогулююся містом, ці спогади поєднуються з поточними враженнями: дивлюсь на знищений і обгорілий дашок МАФа, а моя пам’ять ніби “відновлює” його у живому кольорі, яким він був раніше.
Я пам’ятаю, як зводили цей торговий центр, коли він довго залишався за будівельною огорожею перед відкриттям. Я відвідував АТБ щодня, адже тоді жив неподалік. Однак, та жахлива ніч, коли місто зазнало атаки ворожих дронів, назавжди залишилася в моїй пам’яті. Я вийшов на балкон подихати свіжим повітрям, і раптом… дрон, який направлявся до торгового центру, пролетів прямо над нашим будинком. Цей звук не забуду ніколи: монотонне репетування “мопеда”, яке раптово перетворилося на жахливий вибух, що підкинув наш будинок. Вранці я вже разом із колегою фіксував наслідки атаки.
Пам’ятаю, як встановлювали електронний борд, і ми зраділи, що до нас також “дійшла цивілізація”. Тепер, “завдяки” окупантам, ми отримали змогу спостерігати, що залишилося всередині. Ось таке іронічне здобуття.
Міська друкарня також зводилася на моїх очах. Я не раз відвідував її, а тепер вона стоїть пусткою, зруйнована мінами та снарядами з іншого берега.
Історичний центр Херсона, за прогнозами, ворожі сили намагаються стерти з нашої пам’яті…
Один мій знайомий бариста уже накопичив важку “колекцію” уламків, зібраних біля кав’ярні під час обстрілів. Сподіваюся, що ця колекція, нарешті, перестане зростати.
Попри всі труднощі, Херсон живе, любить і бореться. Місцеві жителі усвідомили, що за свободу потрібно платити високу ціну.
Переборовши страх, херсонці продовжують жити, виконувати повсякденні справи, працювати та підтримувати один одного. Чимало тих, хто виїжджав, повернулися, бо немає кращого місця на світі, незважаючи на небезпеки.
Херсон і його мешканці ніколи не будуть такими, як раніше. Поточний стан міста незабаром може змінитися на краще. Принаймні, на це ми сподіваємося.
Я побачив нещасні очі молодої собаки і раптом усвідомив, що вона не знала спокійних часів. Постійні вибухи стали для неї нормою, але вона відчуває людську любов і підтримку, що надихає.
Коли я спостерігав за трьома жінками, які йшли по воду, звісно, я зняв кілька кадрів здалеку. Звернув увагу, як вони насторожено подивилися в мій бік, наче питали, чому я фотографую. Люди стали дуже пильними. Підійшов, привітався, представився. Виявилося, що вони читають і люблять “Вгору”. Тому – все буде добре!..
Олександр Андрющенко, Вгору
