У Білозерці, що щодня страждає від ворожих обстрілів, молоді дівчата працюють у громадському секторі, обираючи не виїжджати в пошуках безпеки далеко від своїх домівок.
Існує стереотип, що в населених пунктах, розташованих поблизу фронту, залишаються в основному люди похилого віку, які мають особливу прив’язаність до своєї оселі. Молодь, навпаки, їде – або за кордон, або на захід України.
Однак це не зовсім так. Кожен з цих людей має свою унікальну історію. Дехто залишився під час окупації, не покидаючи рідних, інші ж, залишивши свою домівку, повернулися назад після визволення.
Серед таких – волонтерки-білозерки, Діана Селецька та Вікторія Морозенко, які стали частиною громадської організації “Білозерський центр регіонального розвитку”.
Дівчата, долаючи небезпеку, відвідують села громади, організовуючи різноманітні активності, що допомагає людям витримати воєнні випробування. Пропонуємо вам ближче ознайомитися з їхньою діяльністю та почути, звідки вони черпають натхнення.
Дівчина з котом
Початок війни став шокуючим для обох дівчат.
Діана, студентка факультету культури та мистецтв Херсонського національного університету, швидко повернулася додому, взяла свого кота та разом із рідними сховалася в укритті. Тоді в підвалі вона була єдиною, хто приніс тварину. Пізніше вона знову відвідувала укриття, де і познайомилася з психологинею Інною Корміленко.
“Інна мене так і назвала – ‘дівчинка з котом’, адже більше ніхто не приносив тварин до укриття. Я ж не могла залишити Семена вдома – він наш ‘король’!” – усміхаючись, згадує Діана.
Не змогла залишити Білозерку і під час окупації, адже тут залишалися найрідніші для неї люди. З перших днів війни Діана активно шукала можливості допомогти іншим. Вона разом з однодумцями організувала приготування обідів для тих, хто цього потребував. Проте незабаром, щоб уникнути зустрічі з ворогом, дівчина майже не виходила з дому, переживаючи важкі часи.
Після визволення Херсонщини Діана вирішила започаткувати бізнес у Білозерці, орієнтуючись на свої захоплення. Хореографією вона займається з дитинства. У шкільні роки була учасницею народного хореографічного колективу “Радість”.
Згодом Діана стала членкинею, а потім головою Молодіжної ради при Білозерській селищній раді. Вона отримала грант, орендувала залу, набрала групу і почала займатися фітнесом. Пілатес, табата, танці – ці активності здобули популярність серед місцевих жінок, що спонукало дівчину до розвитку в хореографії.
Проте погіршення безпекової ситуації у Білозерці змусило її закрити залу. Інна Корміленко запросила Діану до громадської організації.
“Якщо не можу танцювати, працюватиму з людьми!” – заявила Діана, погоджуючись на пропозицію.
“Я люблю подорожувати. Можу швидко зібрати речі і зрушити з місця. Тож працювала з дітьми в літньому таборі, беручи участь у проекті Save the Children. Спочатку це було на кілька місяців, а згодом я стала постійною учасницею організації,” – ділиться досвідом Діана.
Діана пригадує свій перший досвід роботи фасилітаторкою. Їй було 19, коли вона приїхала з мобільною бригадою в Благодатне, щоб провести сесію про усвідомлене батьківство.
“На той момент я була новачком і не мала досвіду батьківства. Але я звернулася до жінок зі словами: ‘Ділитеся своїми історіями.’ І, на диво, це спрацювало – зв’язок відбувся, і я відчула потужну підтримку!” – згадує дівчина.
Сьогодні Діана вже має значний досвід спілкування з різними віковими категоріями. Вона подорожує по селах, таким як Надеждівка, Благодатне, Правдине, Киселівка. Небезпека присутня скрізь. Але у кожному з цих сіл живе близько ста дітей, які чекають на розваги та підтримку.
“Ми працюємо з дітьми від 6 до 17 років. Маємо програми, як-от Team Up – естафети й руханки, Heart – творчі майстер-класи, Life Skills – розвиток життєвих навичок у підлітків. І ще один напрямок – Safe Families: окремі зустрічі з батьками й дітьми, а потім спільні бесіди,” – підкреслює волонтерка.
Діана говорить про щасливі моменти, коли діти чекають на їхні візити. Нещодавно вона та Вікторія отримали визнання від малечі під час приїзду до Благодатного. Вона згадує зустріч у Киселівці, коли проводили зустріч, присвячену позитивному батьківству. Багато старших мешканців села щиро ділилися своїми переживаннями з війни.
Водночас Діана зазначає, що не завжди все проходить гладко. Люди, які втратили домівки, іноді важко йдуть на контакт і не завжди готові до волонтерських заходів.
Діана точно знає, на що здатна війна. Напівзруйнований дах її домівки покритий брезентом. У її житті був випадок, коли дівчина зазнала контузії, а її матері потребувалася надскладна операція на аорті. Лікарі не давали оптимістичних прогнозів. Але, слава Богу, усі залишилися живими і вдома.
Разом з волонтерками громадської організації Діана відвідала тренінги в Миколаєві, Києві та інших містах, де проходять підготовчі майстер-класи для волонтерів.
У невід’ємній частині її життя тепер є ще одна важлива особа – волонтерка Вікторія Морозенко, знайомство з якою сталося через спільну Інтереси в хореографії.
Крок до кохання
Вікторії лише 19. На момент початку війни вона навчалася в одинадцятому класі та готувалася до іспитів. Разом з батьками і сестрою, яка народила дитину під час окупації, їй довелося виїхати до Польщі. Незважаючи на це, Вікторія не залишила мрії вступити до Херсонського державного університету, успішно пройшовши співбесіду та НМТ у Варшаві.
Під час перебування у Польщі Вікторія також активно займається волонтерською діяльністю. Вона організовує безкоштовні заняття з танців та свята для дітей, які стали переселенцями, пакує допомогу і мріє повернутися до рідних місць.
Повернутися її кликало кохання. Її хлопець Ігор, поліцейський, повернувся до Херсона після навчання. Після визволення Херсонщини Вікторія також повернулася додому.
“Я зробила крок до коханого, і не шкодую. З Ігорем я нічого не боюся. Хоч як страшно було, він завжди каже: ‘Все буде добре’, і я вірю,” – зізнається Вікторія.
Вікторія дізналася про заняття фітнесом, які проводила Діана, і вирішила приєднатися. Вона також реалізувала свій проект, пов’язаний із позашкільним спілкуванням, і навіть працювала в “Артек Буковелі”. Заняття з Діаною допомогло їй знайти своє місце у громадській організації.
“Спочатку я не знала, що у нас є така організація! Коли почала працювати над проектом, зрозуміла, що це моє покликання. Я обожнюю працювати з дітьми та дорослими. Іншого варіанту для себе не уявляю. Діанка неабияк мені допомогла адаптуватися,” – ділиться Вікторія.
Вікторія пригадує зустріч із сім’ями у Киселівці, коли запропонували людям поділитися моментами з дитинства. Усі історії були різні, і одна з них вразила всіх.
“Коли жінка розповідала свою історію, всі плакали – як молоді, так і літні. Це був досить важкий момент… І тоді розумієш, що твоя робота має сенс, адже люди, які пережили багато, відкриваються і діляться болем, а це допомагає зцілити душі,” – говорить Вікторія.
Фасилітаторки беруть участь у численних тренінгах щодо ефективного ведення справ у громадській організації. Вони також активно займаються у Молодіжній раді, де Діана виступає головою, а Вікторія – її заступницею.
Вікторія живе в Херсоні зі своїм хлопцем. Двічі на тиждень мобільна бригада евакуює її з дому, забезпечуючи більш безпечний доїзд до запланованого населеного пункту. Тим часом іноді буває досить шумно, коли Вікторія самостійно добирається до Білозерки.
Час від часу Вікторія відвідує своїх рідних у Польщі, але завжди повертається нову країну, адже впевнена, що її доля тут – в Україні. Вона мріє про велику родину й багато подорожей.
Дві волонтерки Білозерського центру регіонального розвитку – Діана Селецька та Вікторія Морозенко – прагнуть реалізувати свої професійні мрії. Разом вони планують створення клубу танцю та фітнесу. Поки що, коли можливості для танців обмежені, дівчата активно взаємодіють з громадами, організовуючи заходи для дітей та підтримуючи дорослих, котрі в потребі.
Своїм прикладом вони демонструють, що молодість – це не лише про втечу від труднощів, а й про відповідальність, підтримку та бажання допомагати тим, хто поряд.
Ірина Квітка
