Приблизно 70% довоєнного населення правобережної частини Херсонщини виїхали в інші регіони України або за кордон. Наразі – переломний рік для міграційних настроїв біженців. Чи повертатимуться наші люди з-за кордону та за яких умов?
Масштабний відтік населення Херсонщини спричинив низку запитань про те, хто та за яких умов повернеться додому після завершення бойових дій, і чи повернеться взагалі. Це стало темою опитування «Міграційні настрої мешканців Херсонщини за кордоном», проведеного обласним фондом «Об’єднання» у співпраці з кандидатом соціологічних наук Миколою Гоманюком. Результати опитування викладені на сайті фонду.
У звіті зазначено, що проведений аналіз стосується жителів Херсонської області, які наразі перебувають за кордоном: їхніх намірів щодо повернення в Україну після завершення бойових дій.
Болісні емоції
Як зазначають автори, однією з ключових особливостей дослідження став потужний емоційний компонент. Для багатьох респондентів тема повернення була болісною: люди не стримували сліз. Не було жодного, хто не хотів би повернутися, ідеться у звіті. Водночас це бажання було більше пов’язане з ностальгією за довоєнним життям, ніж із реальними планами.
Жителька Білозерської громади, зараз у Польщі:
«Він (чоловік) говорить, якщо навіть не залишиться нічого від будинку, він пішки піде додому».
І якщо спершу відповідь на запитання про повернення була однозначно позитивною, то в подальшому аналізі ситуації, з урахуванням реалій, люди починали розглядати різні аргументи за і проти повернення. Більшість дійшли висновку, що зараз доцільніше залишатися за кордоном.
Зміна міграційних настроїв
Четвертий рік війни можна назвати переломним для міграційних настроїв біженців. Спочатку багато хто відкладав інтеграцію в нове суспільство: не вивчали мову, не купували зайві речі, сподіваючись на швидке повернення.
Жителька Херсонської громади, зараз у Німеччині:
«Якщо потрібно було щось купити, я собі думала: ні, купувати не буду, бо скоро повернемося».
Але з часом навіть найстійкіші почали записуватися на мовні курси та шукати роботу.
«Станом на весну 2025 року майже всі учасники та учасниці дослідження, окрім студентів та кількох жінок-домогосподарок, виявилися працевлаштованими. Власне, для багатьох респондентів зараз настав час прийняття рішення: орієнтуватися на повернення додому чи вже остаточно готуватися до життя в Європі», – ідеться в дослідженні.
Якби звістка про закінчення війни пролунала рік – два тому, то значна частина опитаних зібрали би речі та поїхали на Херсонщину. Зараз для них повернення додому дорівнює новій еміграції, яку потрібно заздалегідь готувати та на яку потрібно зважитися.
Питання безпеки
Зрештою, величезне значення має саме питання безпеки. Чимало учасників дослідження зауважували, що їхнє рішення щодо повернення буде залежати від того, де пройде лінія розмежування та чи буде Херсонщина повністю звільнена. Якщо фронт зупиниться на річці Дніпро й лівий берег області залишиться під окупацією, то повноцінне відновлення правобережних громад може бути під загрозою.
Жителька Білозерської громади, зараз у Польщі:
«Якщо вони будуть від мене за 6 кілометрів, я не зможу там жити. Я буду боятися разом з дітьми… Мені 44 роки. Я втрачу знову 20 років свого життя, щоби відновити будинок, а вони знову прийдуть? І я поїду так, як мої батьки в 68 років під Миколаїв на зйомну квартиру?».
Аргументи ЗА і ПРОТИ
Тож які аргументи за та проти повернення жителів Херсонщини додому? Автори дослідження подають їх у вигляді таблиці:
| Аргументи ЗА | Аргументи ПРОТИ |
| 1. Житло на Херсонщині, не треба витрачатися на оренду |
1. Житло зруйноване, повертатися немає куди |
| 2. Гідна й звична робота, високий соціальний статус в Україні |
2. Робота в Європі, зарплата вища, ніж в Україні |
| 3. Неможливо інтегруватися в європейське суспільство, «ми завжди будемо там чужі» |
3. Діти успішно інтегрувалися, вивчили мови. А в деокупованих громадах школи зруйновані, вчитися їм немає де, тільки онлайн |
| 4. Вдома чекають рідні, жінки хочуть повернутися до своїх чоловіків в Україні |
4. Рідні вже в Європі. Сім’ї можуть об’єднатися за кордоном. Дехто створив уже нові сім’ї в Європі. |
| 5. Звична медична система. Європейська медицина надто бюрократизована, неможливо потрапити до лікаря. |
5. Попри складність медичної системи в Європі, складні операції можна зробити безкоштовно. |
Висновки
Дослідження показало, що рішення про повернення не є автоматичним і залежить від сукупності багатьох умов. Водночас автори звертають увагу, що після завершення бойових дій міграційні процеси не припиняться, а трансформуються в нові хвилі руху: одні будуть повертатися, інші, навпаки, виїжджати. Тому завдання регіону – створити умови, які зроблять Херсонщину привабливим місцем для життя, розвитку та відбудови.
Отже, щоби люди поверталися, необхідно:
- забезпечити відновлення житла або компенсаційні механізми (доступні механізми ремонту, компенсацій і консервації пошкодженого майна, зокрема й дистанційно);
- інвестувати в інфраструктуру повсякденного життя (відбудова шкіл, лікарень, дитячих садків, громадських просторів);
- забезпечити медичну доступність (комунікація з біженцями щодо можливостей лікування в Україні);
- підтримати професійну самореалізацію переселенців (програми професійної реінтеграції, мікрогранти на відновлення бізнесу, програми відновлення на держслужбі);
- працювати з родинами: допомогти їм бути разом (умови, щоби родини могли возз’єднатися вдома: мали де жити, працювати тощо);
- подолати бар’єр емоційного відчуження (щоб переселенці не почувалися винними або ізольованими);
- підтримка навчання дітей і збереження зв’язку з українською освітою (гнучке повернення дітей до української шкільної програми, створення умов для визнання європейського досвіду навчання).
Аналіз проведений за результатами 8 фокус-групових зустрічей із 37 учасниками 16-62 років. Опитування проведені у квітні – травні 2025 року серед жителів Херсонської, Білозерської, Нововоронцовської, Високопільської, Чорнобаївської та Станіславської громад, які зараз знаходяться в країнах Європи (Польща, Німеччина, Литва, Чехія, Ірландія, Франція, Норвегія, Фінляндія, Хорватія, Швейцарія, Румунія), а також у Грузії та Канаді.
